Ігор тільки вказує мені на недоліки: каже, що пора переклеїти шпалери, нарікає на стару проводку, і пропонує поміняти меблі, але ніяк не допомагає виправляти ситуацію. При цьому чоловік дає великі суми грошей на ремонт і меблювання квартири своєї матері, і часто їздить їй допомагати.
Якщо спочатку його ставлення здавалося мені справедливим, адже Ігор дійсно прийшов жити на чужу територію, і якийсь час у нас не було серйозних планів на майбутнє, то через 7 років спільного життя мене таке його ставлення початок зачіпати. Тим більше що у нього з батьками дуже дивні стосунки – в якийсь момент вони вирішили його виписати з квартири, щоб менше платити за комуналку, але як і раніше тягнуть з нього гроші.
Хоча у нього є постійна прописка на моїй території, за його словами «якщо ти через кілька років захочеш – то зможеш мене легко виписати, і я не зможу повернути тих грошей, що вклав в твою квартиру». Я цієї позиції не розумію. Якщо у чоловіка немає власного житла, то він що, повинен тепер жити на всьому готовому?
Безумовно, його батьки коли-небудь передадуть йому своє житло у спадок, але чому це повинно мене хвилювати? За 7 років життя у мене, Ігор не купив в наш будинок нічого дорожчого від чайника, і навіть поличку зайвий раз полагодити не хоче – каже, що він втомлюється на роботі, і йому «не до вирішення моїх проблем». Мені іноді легше заплатити майстру, ніж просити його.
Питала, яку альтернативу може мені запропонувати – каже, що ми можемо в майбутньому купити спільне житло. На питання: «на які гроші?» сказав: «ну, можемо продати твою квартиру і взяти іпотеку, більшу частину якої буду виплачувати я». Я на це, зрозуміло не згодна. Мене моя квартира влаштовує, і починати сумнівні рухи з нерухомістю я не хочу.
Приблизно через рік ми плануємо першу дитину, але я не хочу думати про материнство в тих умовах, коли я повинна буду всі побутові питання вирішувати самостійно. Навіть не знаю, як залучити чоловіка до облаштування квартири і пояснити, що це і його дім теж…
Фото ілюстративне.
