Але була в Ірині одна річ, яку я ніколи не розуміла, навіть, не так – яка мені в голові не вкладалася, справа в тому, що вона завжди гуляла від чоловіка. коли ж я її спитала, невже вона не кохає такого чудового Юрка, то та лиш відмахнулася:
– Звичайно люблю, він у мене найкращий!
– То чого ж таке робиш?
І відповідь її мене й вразила.
– Розумієш, Валю, – почала вона, – коли мене Юрко познайомив зі своїми батьками, то я підслухала його розмову з батьком. Він йому казав, що з такою гарною дівчиною, як я треба сто разів подумати чи своє життя зв’язувати, але Юрко його запевнив, що він мене кохає і моє серце заспокоїлося, а потім наче на мене свекор накликав…
Так, Ірина була дуже вродлива жінка, вона привела на світ Юркові сина і працювала в жіночому колективі і приводів для ревнощів в чоловіка не було. В свою чергу, Юрко намагався в усьому догодити жінці – він готував їсти, прибирав в квартирі, возив сина на гуртки, гарно заробляв. Він навіть просив Ірину аби та залишила роботу.
– Нащо тобі марнувати свій час на таку мізерну зарплату, – питав її він.
– Та я хоч так в люди вийду, – казала йому Ірина, – в тебе нема приводів для ревнощів, бо у нас весь колектив жіночий!
Це була правда, адже вона працювала в дитячому садку вихователькою.
І наче чоловік заспокоївся.
Але тут і почалося те, про що казала Ірина – вона почала стрімко втрачати свою красу, а про те, щоб якось слідкувати за собою й потреби не було – чоловік любив її такою, якою вона була, чи то нафарбована чи ні, чи є зайві кілограми чи ні, чи є манікюр чи ні…
– І якось я йду по вулиці, – продовжує Ірина, – і бачу своє відображення в вітрині і просто не впізнаю! Як це можу бути я? Знаєш, я пів ночі просиділа на кухні, сон ніяк не брався. Коли чоловік прокинувся і спитав, що зі мною, то я й зізналася: «Я втрачаю свою красу». «Для мене ти прекрасна завжди», – сказав чоловік, але він сказав це так, ніби я вже не гарна, розумієш?
І ось вона й подумала, як це стати гарною, коли ніхто навколо тебе не мотивує такою бути? Серед колег вона й без косметики була красунею, чоловік любить такою, син обожнює, про мене теж сказала, що я теж її не мотивувала стати кращою.
– Ти теж в той період була не в кращій формі, – дорікнула мені.
– У мене тоді було двоє дітей один за другим, яка форма?, – здивувалася я.
І ось вона й знайшла те, що її стимулюватиме.
– Я зрозуміла, що, коли я закохана, то я одразу цвіту і пахну: я не хочу їсти перед серіалами бутерброди, не заплітаю волосся у хвіст, бо ліньки помити, я маю мету влізти в гарну сукню, щоб в любчика очі від захвату полізли. Я хотіла того захвату, для мене це був найголовніший стимул бути собою!
– Ти хотіла бути гарною для когось?
– Я хотіла й далі бути гарною і оцей хтось мене просто стимулював такою бути.
Скажу, що вона й досі з чоловіком, він нічого не знає, любить її, піклується про неї, пишається нею.
Хто знає чи зберіг би він інтерес до звичайної Ірини на все життя? Я не маю відповіді, бо я все життя чоловікові вірна, але толку з того, якщо він це не цінує. То як вчинити правильно, як ви вважаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота