fbpx
Історії з життя
Ми з ним у шлюбі 4 роки. Два роки тому з’явилася донька. Відносини у нас із ним прекрасні — Валентин дуже хороша людина. Мої батьки його обожнюють, з його боку взаємні почуття до них. Але жити він ні на орендованій квартирі, ні в моїх батьків не захотів — тільки зі своїми родичами. Так ми й живемо разом під одним дахом: я, наша мала, мій чоловік, його бабуся 83 років та його двоюрідна незаміжня сестра, якій 48 років, ну і його тато з мамою

Сталося очевидне неймовірне, як я люблю сама з себе жартувати, — у моєму житті з’явився Валентин! У нас з ним почався справжні книжкові, неймовірні зустрічі, з квітами, зізнаннями — фіналом яких стало весілля. Зізнаюся чесно: я вже не сподівалася зустріти свою другу половинку.

Ми з ним у шлюбі 4 роки. Два роки тому з’явилася донька. Відносини у нас із ним прекрасні — Валентин дуже хороша людина. Мої батьки його обожнюють, з його боку взаємні почуття до них. Але жити він ні на орендованій квартирі, ні в моїх батьків не захотів — тільки зі своїми родичами.

Так ми й живемо разом під одним дахом: я, наша мала, мій чоловік, його бабуся 83 років та його двоюрідна незаміжня сестра, якій 48 років, ну і його тато з мамою.

У кожного з них свої чудасії – сестра вільна жінка, не обтяжена родиною і зобов’язаннями. Часто приходить додому і по стіні лиш може рівно дійти до кімнати. Але спати вона одразу не лягає. Влаштовує гармидер усіх поставить на вуха, а потім спокійнісінько засне на дві доби.

А бабуся, з метою економії електроенергії, забороняє прасувати, включати телевізор і ноутбук. Ходитьі виймає з розеток усе, що там увімкнено і байдуже що то буде – ми економити повинні і край. Звичайно ж ми включаємо електроприлади, але це все під акомпонимент її невдоволеного бурчання. А потім вона усе одно намагається це вимкнути усіма можливими способами. От прямо до смішного доходить.

Батьки чоловіка добрі люди, але свекор хропить. Люди! Я не знала, що існує таке пекельне хропіння. Дах зриває. Він хрюкає, підвиває і свистить одночасно.

Спокою не маю ні вдень, ні вночі.

Про такого чоловіка, як мій Валентин, можна тільки мріяти — дбайливий, розумний, люблячий. Але через його родичів мені іноді хочеться з ним розлучитися. Я вже морально готова до цього заради спокою та тихого життя без такої родини.

Прикро, але він усього цього просто не помічає. Для нього це життя норма і він не уявляє, як може бути по-іншому. А мені з дитиною, що робити? Ну уявіть таку собі квартиру де, здається, лиш ти адекватний. Хоча я вже в цьому сумніваюсь. Можливо це усі нормальні, а зі мною щось не те?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page