Їдучи у відпустку, начальник залишив відділ на свого заступника Миколу Костянтиновича. Той вперше відповідав за роботу колективу настільки тривалий термін. Корчити із себе занадто вимогливого начальника не хотілося, але й не можна було допустити панібратства. Микола Костянтинович щосили намагався, щоб і відділ працював як годинник, і стосунки з товаришами по службі залишалися хорошими.
Був у колективі молодий співробітник Павло, який прийшов у компанію кілька місяців тому. Одного ранку він звернувся до Миколи Костянтиновича:
— Можна я затримаюся на дві години після обіду? Дуже потрібно.
Микола Костянтинович хлопця майже не знав, не уявляв на що той здатен, ризикувати не хотілося, тож почав розпитувати:
— А що сталося? Невже не можна вирішити свої справи після роботи?
Павло зніяковіло зам’явся.
– Говори, в чому річ, – наполягав Микола Костянтинович, – я ж не можу відпускати людей просто так. Може, краще оформити папірець на відгул.
Павло розхвилювався ще більше. А потім видихнув:
– У мене о 14.30 год розпис.
— Не зрозумів.
— Я одружуюсь. Ми швидко розпишемось, і я одразу повернуся.
– Нічого собі, – Микола Костянтинович нарешті зрозумів, про що говорить хлопець, – і ти потім знову збираєшся йти на роботу?
— Так, ми просто розпишемося і все, навіть батьків не буде. Грошей особливо немає.
Миколі Костянтиновичу стало шкода хлопця:
— Ну ти даєш. Йди на весь день. Тільки зачекай трохи.
Микола Костянтинович пробігся відділом, розповів співробітникам ситуацію. Люди зібрали гроші. Микола Костянтинович віддав конверт нареченому зі словами:
– Це тобі від нас на весілля. Іди, ні про що не хвилюйся. Прикрию. Поведи дружину у кафе чи в кіно. І не забудь купити квіти!
Хлопець почав відмовлятися від подарунка, але Микола Костянтинович швидко привів його до тями:
— Значить так: береш конверт і йдеш, або сидиш і працюєш.
Наступного дня Павло прийшов на роботу щасливий. Навіть світився зсередини. Отримавши найближчу зарплату вони із молодою дружиною накрили для співробітників відділу невеликий стіл. Дуже дякували за розуміння та допомогу у день весілля.
Микола Костянтинович, який на той час уже звільнився від «начальницьких обов’язків» подумав: «Як іноді мало потрібно для щастя – просто, щоб поруч опинилася уважна людина».
Фото ілюстративне.
