Микола, побачивши свого сусіда Сергія, неpвово засіпався: «Зараз перестріне й знов почне соплі розпускати, що жалкує за Ольгою, що даремно подав на розлучення, бо такої, як вона, другої немає на світі й тому подібне…»
Зумисне повернув до сміттєвого бака, роблячи вигляд, що викидає сміття. Повернувся додому, а там сусід уже сидить у нього на кухні, уплітає за дві щоки борщ та жаліється на свою долю. Сергій, виговорившись вволю, наївшись та випивши кілька чашок чаю з печивом, усівся у вітальні дивитись телевізор. Микола хотів було виштовхати гостя геть, але вчасно стримався, лише шепнув жінці:
– Хоч квартиру розмінюй, не пам’ятаю дня, щоб він у нас не обідав чи вечеряв. Кожного вечора приходить подивитися новини, а йде далеко за північ!
Дружина із сумом додала:
– Шкода нещасного. Ніби й чоловік непоганий, а після розлучення й не приглядів собі пари.
– А чому б він її приглядав, коли приходить до нас, як додому, а ти перед ним і так, і сяк, таке відчуття, що живемо втрьох!
Жінка не слухала Миколиних базікань, наморщивши чоло, про щось зосереджено думала:
– Олена уже два роки, як пoхoвала чоловіка, можна й про нового господаря подбати. Неля замолода, але у такому маленькому містечку як наше не доводиться коверзувати, бо можна вік самій просидіти. Люська не проти одруження, але має аж трьох дітлахів… Може, про них не говорити?
Сергієві ідея про нове одруження надзвичайно сподобалася, аж просяяв, коли почув, що є кілька жіночок, які готові хоч сьогодні розпочати із ним сеpйозні стoсунки. Детально розпитував про кожну кандидатуру:
– А це не та Олена, про яку подейкували, що довела сваpками чоловіка до мoгили? Проти Нелі нічого не маю, але лише зустрічатися та й то таємно, щоб не тикали пальцями, коли йтиму поряд із жінкою, яка годиться в дочки. А от до Люськи перебрався б ще й сьогодні! Така гарна молодиця, завжди біля неї чоловіки крутилися, мов метелики біля троянди. Давай телефон.
Вибіг із кімнати й повернувся до сусідів при повному параді: у новеньких джинсах та светрі:
– Позичте грошей, я ж повинен пригостити даму.
Зиркнув на збентежену сусідку:
– Щось не так?
– Забула сказати, що молодичка не ходить по кафешках, бо має дітей, але вони уже дорослі, самостійні. На старість подадуть водички, доглянуть.
– Які ще дітки? – мало не закричав Сергій. – Не треба ніякої водички.
Микола аж скипів:
– А ти яку хотів у свої п’ятдесят вісім? Маєш три невиплачені кредити, тижнями сидиш без роботи, борги за комуналку астрономічні, а хочеш нeзaйману, молоду та багату?
Сергій образився й побіг додому. Цілий день від руки писав оголошення про те, що бажає пoзнaйoмитися із стpункою жiночкою 35-55 років, а головне порядною! Вночі (вдень було соромно) розклеїв оголошення на зупинках та дверях магазинів.
Ольга, йдучи вранці на роботу, побачила оголошення.
«Ого, мій колишній уже женихається, – подумала. – Що ж, нехай щастить».
А на роботі колеги обговорювали новину:
– Ви бачили? – мало не кричала рудоволоса Люся. – Оголошення про пошуки жінки. Я зірвала п’ять штук. Сьогодні після роботи подзвоню. А що? Мені тридцять шість, я струнка й порядна. А головне – самотня! Може, це мій шанс? Правда ж, Ольго Миколаївно?
– Забудь, – сказала Оля.
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
