Мамо, а тато мене любить?- питає Аня по дорозі в садочок.
Звичайно,- каже Леся, але сама мало вірить в це, бо згадує як її коханий чоловік, навіть не відриваючись від паперів говорив:
«Дитину визнаю, але, Лесю, сотні жінок вирішують цю проблему по-іншому».
Він – надія юриспруденції місцевого розливу з роду юристів, а вона – звичайна дівчина-секретарка, яка закохалася з першого погляду і очевидно, не могла цього приховати. Микола Сергійович пильно подивився на палаючі очі і щоки, і призначив побачення у неї вдома.
Леся пурхала, мов метелик, бо скоро-скоро вона матиме на пальчику обручку і про сина-богатиря не забуде. Всі будуть жити довго і щасливо. Але Микола Сергійович хотів ощасливити родину якоюсь породистою особою, щоб і розум, і краса були спадковими, а тут Леся. Мама його точно не зрозуміє.
Леся гонорово сказала, що з усім сама справиться, але радо приймала продукти, вітаміни і все інше від Миколи Сергійовича, який всім своїм видом показував, як йому це важко і нудно робити. Богатиря не вийшло винести з пологового, то Леся вирішила донечку назвати на честь його матері – Анною. Він тільки зло усміхнувся, що Леся така хитра підлиза, але розуму на інше не вистачає. Проте новоспечена бабуся оцінила жест і дозволила час від часу приносити до них онучку. Тоді вони сюсюкалися з дитиною, Микола Сергійович невдоволено кривився, а Леся дуже сильно надіялася на перстень на пальці…
Минали роки, але породистої красуні на горизонті Миколи Сергійовича не було, а от Леся була і донька підросла, і не так дратувала.
Якось Леся захворіла і попросила Миколу Сергійовича побути з дитиною. Адже це зовсім не складно, просто треба запам’ятати, що вона не спить без її улюбленої ковдрочки, світло має бути включене, ліжко заставлене подушками від монстрів, вона не їсть зранку, але вимагає наперед цукерки в садок, бо не любить туди ходити, її не можна дратувати по дорозі в садок, бо не піде і буде плакати, вечерю вона їстиме, якщо з неї викладати фігурки – Колобка, ріпку… Справишся? Микола Сергійович подивився на цю нерозумну жінку і сказав, що він справився з Кримінальним кодексом, тому ось це – дрібниця. Уточнив чи вона надовго, бо лікарні терпіти не може і її не навідуватиме.
На наступний день він навідав Лесю в палаті разом з Анею. Вигляд у нього був стомлений, адже він не обгородив ліжко від монстрів і сказав, що єдинорогів не існує, тому Аня провела у нього на роботі пів дня.
– Ти скоро до нас повернешся?- спитав благально.
– До вас – скоро, – щасливо сказала Леся.
Фото ілюстративне.
