fbpx
Історії з життя
Минуло десять років і на порозі мого дому з’явилась колишня свекруха. Вся в сльозах і тримаючись за стіни руками. Я б її і на поріг не впустила, але вона по стіні сповзати почала – довелось у дім запросити

З Ігорем я познайомилася на вечірці у друзів. Він запросив мене піти погуляти, потім в кіно і так ми стали зустрічатися. Я винаймала квартиру, а Ігор жив зі своєю мамою. Минуло декілька місяців і хлопець зробив мені пропозицію.

Ми одружилися, але моїй свекрусі я була не до вподоби, тому вона весь час мене повчала. Буцім я не вмію готувати, виявляється, що її синочок постійно ходить голодний на роботу і в не прасованих сорочках.

Я дуже любила свого чоловіка, він на роботу завжди ходив доглянутим, але моїй свекрусі всього було замало. Так тривало декілька років, постійно все було не так, але я мовчала і ніколи не скаржилась чоловікові.

Все те сталось перед новим роком. Ми збиралися його зустріти з друзями, але подзвонила свекруха і сказала:

– Я занедужала мені потрібна допомога. Нехай Ігор приїде до мене!

А мені, довелося самій залишитися вдома і чекати на нього. Так я прочекала 10 днів і чоловік жодного разу не зателефонував навіть. Не спромігся запитати чи у мене все добре. А коли я дзвонила йому, то він відповідав швидко і сухо:

– Мамі не добре, не відволікай мене! Я сам прийду коли мамі стане легше. Не дзвони мені більше просто так!

Пізніше він все ж зателефонував:

– Я не повернуся додому! Якщо хочеш, теж можеш перебратися до моєї мами.

Так, як я дуже любила свого чоловіка і згодна була на все, лише б бути поруч з ним, то зібравши речі я поїхала до них.

Перед тим, як у нас мала з’явитися дитина і коли про це дізналася свекруха, вона влаштувала мені не аби яку сцену. І у підсумку вказала мені на двері, і це знаючи що я була вже не сама.

Подумавши, мій чоловік сказав:

– Я не готовий бути батьком. Мама не здорова, а тут ще й дитина. Наш шлюб узагалі не дає мені сконцентруватись на родині. Я маму он геть запустив.

Я не могла повірити в те, що це все відбувається саме зі мною, але це було правдою.

Я зібрала свої речі і пішла. Поїхала до мами. Спасибі, що вона мене прийняла. Там я жила доти, поки не потрібно було виходити на роботу.

Чоловік надсилав мені аліменти, але спілкуватися з донькою, він відмовлявся. А свекруха взагалі говорила, що у неї не має онуків. Мені прикро було від такого відношення.

Минуло десять років і на порозі мого дому з’явилась колишня свекруха. Вся в сльозах і тримаючись за стіни руками. Я б її і на поріг не впустила, але вона по стіні сповзати почала – довелось у дім запросити.

Так от. Прийшла справедливість і до неї. Десь мій колишній собі таку вже дружину знайшов, що свекруха у власному домі не могла і слова мовити. До мене ж вона явилась тільки за тим, аби я з дитиною, її онукою рідненькою і єдиною, до чоловіка свого колишнього повернулась.

Звісно, вислухавши і впевнившись що з нею все гаразд, я їй на двері вказала. А потім ад стрибала від щастя. Скажете так не можна? Я знаю, але саме в цьому випадку так повинно було б бути. Мені аж легше від її розповіді стало, чесно. Тепер живу і згадуючи ту сцену – посміхаюсь постійно. Я не погана людина, просто пережила занадто багато лихого.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page