Дача мені дісталася у спадок від батьків. Вони отримали ділянку від заводу ще за радянських часів. Місце у нас непогане: є електрика, підведена вода, поряд є станція електрички, можна доїхати машиною, взимку дороги чистять. Поступово всі дачі виявилися приватизованими. Зараз у нас довкола стоять котеджі, зібралися заможні люди.
Ми з чоловіком теж збудували новий двоповерховий будиночок. Звісно, довелося взяти кредит. Ніхто із родичів нам не допомагав. Хоча я своїй тітці пропонувала свого часу поділити і ділянку будинок і витрати навпіл. Вона відмовилася.
Поступово закінчили будівництво. У чоловіка набирав обертів бізнес. Оздоблювальні та ландшафтні роботи ми вже робили без кредитів. Родичі, як і раніше, мовчали і не брали участі в процесі.
Минулого року ми переїхали до нового котеджу на цілорічне проживання. У мене четверо дітей. Кожному ми відвели по кімнаті, зробили величезну кухню. Вийшла краса, як у журналах. Отоді й з’явилася моя тітка. Вона почала дзвонити з приводу і без, а цього року приїхала без попередження, довго оглядала будинок та ділянку, а потім каже:
– Яка ж у вас тут краса, донечко. Можу тепер за старість свою не перейматись. Он у вас місця скільки і мене прихистити зможете. Син з невісткою давно квартиру мою розміняти пропонують, а я все відтягувала. Що там отримаєш за ту двокімнатну. По куреню десь на задвірках? А так: я до вас а син хай лишається з сім’єю у двокімнатній. Не виженеш же ти рідну тітоньку?
Я розгубилась, чесно кажучи. Ніколи у мене рішучого характеру не було, добре чоловік поруч був:
— На гостину, ласкаво просимо, а от жити у нас гувернантка буде. Дім великий, прибирати багато і їсти хтось повинен готувати нам і гостям.
Тітонька потакала поусміхалась на тому тему і зам’яли. А через тиждень дзвонить двоюрідний брат і запитує скільки ми його мамі платити плануємо. Мовляв, він з нею говорив про розмін, а вона сказала, що ми згодні на те щоб вона у нас жила, але лиш на правах помічниці по дому:
— Мамі не двадцять, тому ви там надто роботи багато не давайте їй. – почав брат діловим тоном, – Вона речі зібрала вже, завтра можете і забрати.
Довелось мені пояснити, що нікого ми не наймали і не найматимемо. Попросила на нас не розраховувати і питання своєї сім’ї вирішувати у своєму колі. Тітонька ще кілька разів приїздила, аби запитати чому ми не бажаємо її прийняти. Головний її аргумент – нікому не заважатиму і ви мене не помітите у таких хоромах.
От ніяк зрозуміти не можу: це така наглість, чи й справді їй подітись ніде?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
