Пізній дощовий вечір. Михайло під’їхав до будинку, висунув голову з машини. Дощ посилився. Він вже зібрався бігти, коли почув десь поруч тихий звук. Чи то дитина, чи то кошеня. Чоловік накрив голову курткою, вийшов, і озирнувся навколо. Нікого. Зробив крок і раптом хтось кинувся йому прямо під ноги. Це було мокре, брудне, руде кошеня. Воно трусилося від холоду і жалібно нявчало.
Тридцять років тому.
Окраїна південного міста. Ніч. У будинку спить сім’я: чоловік, дружина і троє дітей. Вікна відкриті навстіж. Не зважаючи, на нічну прохолоду, в будинку спекотно. На ліжку біля вікна лежать двійко братів: шестирічний Мишко і десятирічний Юрій. В іншій кімнаті сплять батьки і шестимісячна Оленка. Тихо.
Несподівано будинок хитнуло, немов човен на воді. У серванті задзвенів посуд. Всі сплять. Старий рудий кіт Гарбузик — улюбленець дітей, зістрибнув з крісла. Він підняв морду, принюхався і побіг до дитячого ліжка.
Хлопчик не уявляв собі життя без волохатого ласкавого друга. Мишко обожнює Гарбузика, адже вони виросли разом. Кіт, теж прив’язаний до хлопчика. Побачивши його він біжить, щоб пригорнутися, потертися мордочкою і голосно муркоче.
Кіт застрибнув на ліжко, і почав тупцювати на хлопчикові.
— Рудий, перестань, — сонно бурмоче хлопчик і намагається скинути кота, — Йди геть!
Будинок знову хитнуло. Було чутно, як відвалюється штукатурка. Кіт почав кігтями шкребти хлопчика, відчайдушно дряпаючи. Мишко прокинувся і сів. Кіт занявкав і зістрибнув на підлогу. Підбіг до дверей, обернувся і знову занявкав, немов кликав за собою. Мишко позіхнув, потер очі. З кімнати батьків вибігло кілька мишей. Вони з хутко попрямували до порогу. Кіт не реагує на них і продовжує голосно нявкати.
Хлопчик встав з ліжка і пішов за котом до виходу. Аж тут, будинок так трусонуло, що Мишко злякався і присів. Впала і розбилася чашка. Прокинулися батьки, захнюпала Оленка. Коли дорослі з дівчинкою на руках вийшли з кімнати, почувся гул. Звук йшов з боку міста.
— Юрчику, синку, — будить мати, — Прокидайся швидше!
— Мишко, виходь на двір! — командує батько, — Хутко!
— Мамо, ну що ще? — сердито бурчить Юра, — Дайте поспати.
— Синку, синку, — смикає його мати, — Вставай. Схоже, землетрус зараз буде. Йдемо!
— Може, обійдеться, — сумнівається син, — Я поки полежу.
Раніше теж трясло, але обходилося легким погойдуванням. Тріск і гул наближаються. Посуд голосно, невпинно, бряжчить. Тарілки котяться на підлогу і дзвінко б’ються.
Мати в халаті, босоніж стоїть з хлопцями на ганку. Діти в піжамках. Батько з донькою на руках забарився. Як тільки він переступив поріг, будинок завалився. Просто провалився кудись, немов солом’яний курінь здуло вітром. Всі застили від несподіванки.
Якби не кіт Гарбуз.
***
Михайло підняв мокре, бідолашне кошеня. Він добре пам’ятає, як колись кіт Гарбузик врятував життя членам його сім’ї. Хіба ж він може зараз відмовити в допомозі цьому малюкові. Його зелені очі благають: «Врятуй мене!» Він несе за пазухою маленького товариша, який зігрівшись, голосно співає. Михайло завжди пам’ятає добро та відданість чотириногих друзів, і бере з них приклад.
Фото ілюстративне.
