Мобільник задзвонив так різко, що Віра аж підскочила на ліжку. Дзвонив телефон чоловіка, але Федір навіть не ворухнувся – спав як немовля! На годиннику шоста ранку, хто ж це дзвонить так рано?
Віра взяла телефон чоловіка в руки, подивилася на екран і надзвичайно здивувалася – оце так, її чоловікові Федору ні світ ні зоря дзвонить її найкраща подруга Аліна.
Хоча, яка вона найкраща, адже останнім часом у них зовсім стосунки зіпсувалися, Аліна лізе не у свої справи, просто дістала своїми порадами.
Зрозуміло ж, що Аліна Вірі заздрить, шкода звісно, що їхня дружба через заздрощі зовсім перестала бути схожою на дружбу. То їй мало, що вона Віру дістала, то вона тепер Федору дзвонить.
Хоча взагалі це дуже дивно, на Аліну все ж це зовсім не схоже – дзвонити чужому чоловікові в таку рань!
І тут Віру осяяло, ото вона наївна! Аліна останнім часом Вірі просто всі вуха продзижчала, який її Федір добрий чоловік. Що Федя і по дому Вірі допомагає та ще й заробляє добре, просто золото, а не чоловік. А Віра це і без неї знає, це її з Федьком справи, та схоже Алінка зовсім берегів не бачить! Схоже, вирішила, що якщо у Віри з Федором сварки пішли то треба Віриного чоловіка до рук прибрати, ну дає, подруга називається! Зараз я з нею розберуся, он яка на ділі виявилася!
Віра рішуче натиснула на зелену трубочку на екрані і почула тремтливий голос Аліни:
– Федю, ти пробач, я щойно в клініку зателефонувала, не витримала, у мене ще з учорашнього вечора було погане передчуття, коли Вірочку не виписали. Ну як же так, Федю, як же так! Я не можу повірити, що Віри більше немає, а я її попереджала – не треба їй робити ці процедури, що омолоджують! Адже вона в нас і так красуня, вона найкраща, Федю, ну ти тільки не мовчи!
Віра не витримала і хотіла сказати цій Аліні, щоб та замовкла і що вона, Віра, ось вона – живіша за всіх живих, але як не намагалася, не змогла вимовити ні слова, що за дива?
Тільки зараз Віра помітила, що Федір спить у треніках та футболці, хоча він ніколи собі цього не дозволяв. Та й обличчя в нього навіть уві сні якесь виснажене й постаріле, наче в нього щось сталося!
А з телефону Федора продовжував звучати голос Аліни,
– Федю, та на них треба до суду подати, адже у Віри була непереносимість багатьох препаратів, вони мали все перевірити, ти тільки не мовчи, Федю, я розумію, що тобі дуже погано, але я це так не залишу, чуєш! Я зараз же їду туди! Ні, я краще напишу заяву і нехай проведуть перевірку, або, або я найму приватного детектива, я ніяких грошей не пошкодую і нехай знайдуть винних! Тих, через кого тепер немає нашої Вірочки, хай їх посадять, а ти не мовчи, Федю!
Віра не могла більше слухати це, що її більше немає, та ще й голос у неї чомусь зник і відключила телефон.
І тут погляд Віри впав на годинник із календарем, що світився в ранковій напівтемряві.
Хвилинку, як таке може бути, що сьогодні п’яте вересня? Адже Віра тільки збирається третього вересня лягти в клініку, їй обіцяли, що після процедур вона виглядатиме молодшою років на п’ятнадцять! Аліна, правда, звичайно ж влізла зі своїми недоречними порадами – що Віра і так чудово виглядає і не треба ризикувати, препарати нові, немає відгуків, а Віра має проблеми. Заздрить, що Віра може собі дозволити такі витрати!
Тим часом Федір прокинувся, сів на ліжку, пригладив волосся, і раптом… заплакав!
Що за видиво? Віра хотіла його запитати, що трапилося з годинником і чому він показує не третє вересня, а п’яте.
Але виявилося, що Федір не лише її не чує, він її й не бачить!
Він сидів і гірко плакав, як мабуть можуть плакати чоловіки, коли впевнені, що їх ніхто не бачить і це було ще страшніше! При цьому Віра все ж таки розібрала його слова
– Вірочка, як же я без тебе житиму, що ж ти наробила, Вірооо!!!
У Віри від того, що відбувається, закрутилася голова і вона, мабуть, відключилася.
Прокинулася Віра від того, що її термосив Федір,
– Доброго ранку, соня, ти що, забула, що в тебе сьогодні заплановано? Шкода, що ти не снідатимеш зі мною, може, не підеш? Тільки не подумай, що мені грошей шкода, мені на вас із Сергієм нічого не шкода. Син, до речі, вже виїхав до інституту, дорослий зовсім. А ти в мене така ж молода, як і тоді, – Федір обійняв Віру, вдихнув запах її волосся і притиснув до себе, ніби боявся її втратити!
Віра глянула на календар – третє вересня, їй сьогодні лягати у стаціонар! А що тоді було сьогодні вночі? Цей дивний дзвінок від Аліни о шостій ранку, що це було? І її дивні слова, що Віри більше немає, і ці сльози відчаю її чоловіка? Це був сон чи… чи Віра побачила майбутнє, де її вже нема?
Та ні, такого просто не може бути, хоча… все було так виразно!
– Ти що задумалася, кохана? Федір відсунув її, потім наблизив і обійняв.
Віра заплющила очі, яка ж вона щаслива, адже ж від добра добра не шукають! До чого їй випробовувати долю, вона і справді нормально виглядає – красива доглянута жінка сорока п’яти років, кохана і любляча!
– Федю, ходімо разом пити каву, а потім підвези мене на роботу, гаразд? Я швидко зберуся, ти не запізнишся! – І Віра почала збиратися.
– Стривай, ти ж брала відгули, а ця твоя клініка, ти що, передумала? – Федір дуже здивувався – Віра якщо щось задумала, її не відмовити, а тут раптом вона передумала!
– Віронько, я такий радий! Я кохаю тебе, і в сімдесят кохатиму, і нехай зморшки, ну ми ж любимо посміятися! Зате це ти, моя справжня Вірочка, а не штучна! Звичайно, я тебе підвезу, які питання, ходімо швидше пити каву!
Вже з роботи Віра зателефонувала Аліні,
– Лінко, привіт, приходь до нас на вихідні, гаразд? А то останнім часом ми рідко бачимося. І ще, дякую тобі, Аліно, тільки ти не питай за що, ну просто за те, що ти найкраща подруга на світі! Прийдеш, так?
Віра була така рада, ніби вдруге народилася. У вікно було видно, як листя клена стало вже майже бордовим.
Як чудово жити та дорожити тим, що маєш! Треба буде приготувати щось домашнє, щось я давно не готувала, як раніше. Салат мімозу, або рулетики з баклажанів. І ще – треба буде запросити Колю, друга Федора, по-моєму, вони з Аліною один одному симпатичні!
Думаючи про це, Віра щасливо посміхалася.
Як же добре, що бог відвів і вона не зробила цей бездумний, безглуздий, і, можливо, останній у своєму житті крок.
