Соломія вважала себе добропорядною дівчиною. Вона знала, що стане вірною дружиною і турботливою мамою, коли вийде заміж і житиме у великому місті. Але для цього треба одружитися не просто з хлопцем, але з містянином, у якого є житло. І неважливо, красивий він чи ні, юнак чи старший чоловік, розлучений чи підтоптаний парубок, лиш би приписав її в квартирі. От тільки де знайти такого?! Вона б йому все життя вдячна була. А почуття? Та хай їм грець! Кохання то цвіте, то в’яне, а їсти хочеться завжди.
Про село, де Соломійка народилася, в дівчини не залишилося жодного приємного спогаду. Щоденні обов’язки та праця з ранку до вечора, з дитинства до юності: влітку пасти качок і гусей, козу і корову, взимку – прокинути сніги, наносити дров і води. А ще ж потрібно було гарно вчитися, викроювати час на дитячі забави та юначі прогулянки.
Коли Соломія випурхнула після дев’ятого класу з сімейного гніздечка, вступила в коледж і замешкала в гуртожитку, її радості не було меж. Як цікаво, як зручно жити у місті! От залишитися б тут назавжди: влаштуватися на роботу і вийти заміж. Та претендентів на її руку й серце поки що нема. Серед однокурсників тільки один місцевий юнак навчається, адже на бухгалтерському відділенні хлопців завжди обмаль.
Тарас був худорлявий, непоказний, на початку навчання навіть несміливий, але з часом став відчувати себе впевненіше. Адже ж він місцевий, живе вдома, батьки на гарних посадах, і його, єдиного сина, влаштують на гарне місце, все в них давно продумано й сплановано, матимуть власного сімейного економіста. Тарас здебільшого тримався осторонь від однокурсників.
Соломія навіть мріяти не могла, що хлопець зверне на неї увагу. Та, на її щастя, однокурсниці не сприймали Тараса серйозно, бо на їхньому фоні він виглядав, як підліток. А як тільки Тарас на студентському святі трішки довше затримав на Соломійці свій погляд, дівчина талановито зіграла роль закоханої: нібито вся зашарілася, дихання затамувала, оченята опустила. І зав’язалися з тої хвилини в них стосунки. Тарас відчував себе принцом, що легко підкорює дівочі серця, а Соломія – майбутньою містянкою, що житиме в квартирі з балконом, зі всіма зручностями і вигодами сучасного життя. А кохає його чи не кохає – ніхто ніколи про те не дізнається.
На другому курсі вже всі знали: Тарас і Соломія – це пара. Навіть Тарасовій мамі сороки на хвості принесли, що її син зустрічається з дівчиною. Жінка спочатку не надала звістці ніякої уваги, мовляв, хай розважається хлопець. Але коли на третьому курсі син заговорив про одруження, вирішила цього не допустити, залучила до справи чоловіка.
Тато суворо поговорив із сином, мовляв, ми тобі вже знайшли роботу, ти продовжиш навчатися заочно в інституті, якщо залишиш ту дівчино, яка не з нашого кола. Якщо не послухаєш – йди служити, а потім – живи, як хочеш, і подумай, чи дочекається тебе твоя краля.
Тарас завжди був слухняним сином і про свою розмову з татом розказав Соломії.
– І що ж ти вирішив? – з надією в голосі запитала дівчина.
– А хіба не очевидно, що треба вибрати?
– Але ж ти знаєш, що я ношу під серцем твою дитину? – Соломія намагалася достукатися до його сумління.
– Це вирішується.
Дівчина зрозуміла, що Тарас ще не став дорослим, щоб брати на себе відповідальність. Даремно вона сподівалася таким чином його утримати.
Соломія опинилася перед вибором: зізнатися батькам чи самій все вирішити. Її тато й мама зараз же помчать до його батьків умовляти пожаліти їхню доньку. Та в цих людей інші цінності. І все ж зважилась.
Дівчина сиділа перед кабінетом, чекаючи своєї черги, коли почула:
– Соломійко, землячко, привіт. Ти тут чому? Заміж вийшла? – запитав хлопець у білосніжному костюмі.
– Привіт, Микито. Ти тут працюєш?
– На практиці. Останній рік коледжу. А ти? На облік? – Микита присів поруч.
– Н-ні, – Соломія похитала головою, і враз її очі наповнили сльози, – татові не потрібне це дитя, а я, я не справлюся.
В цей час дівчину покликали на прийом.
В Микити закінчилася зміна. Він переодягнувся і чекав на Соломію.
– Послухай, я не запитую, що ти вирішила, а кажу тобі прямо: ти давно подобаєшся мені, і готовий бути з тобою, якщо ти залишиш цю дитину, а мені дозволиш її всиновити. Як медик я ціную життя, і ти мені ніколи не була байдужа. Коли ти вже навчалася в коледжі, якось я навідався в твій гуртожиток, але ти пішла на побачення з іншим, а мене й не помітила. То що ти мені скажеш сьогодні?
– Я до нових стосунків ще не готова, але обіцяю, що буду доброю мамою, – відповіла Соломія.
А ви вірите, що справжня сила — це прийняття і відповідальність? Поділіться думками у коментарях.
