fbpx

На наш подив, Мурчик їв такі делікатеси, які ми навіть не пробували. Телятину, відварену індичку і кролика. Цього у нас в родині ніхто ніколи не готував. — Галю, а чим він заслужив такі обіди? Він що, воював

Сусідка їхала на два тижні у відпустку і принесла нам щось, зі звислим до підлоги черевцем і двома ліхтарями замість очей.

На чолі чітко проглядалися зморшки, що увібрали в себе всю скорботу єврейського народу.

«Зрадниця» — читалося на морді кота, коли він дивився на господиню, яка пояснювала нам, чим краще годувати її сфінкса.

На наш подив, Мурчик їв такі делікатеси, які ми навіть не пробували. Телятину, відварену індичку і кролика. Цього у нас в родині ніхто ніколи не готував.

Кіт впав на бік посередині кухні і гордовито спостерігав, як моя бабуся, яка під час війни харчувалася картопляним лушпинням, дивувалася урізноманітненому меню примхливого кота.

— Галю, а чим він заслужив такі обіди? Він що, воював? Гаразд ще он ті собаки-рятувальники, ну, які витягують людей з-під руїн. А твій Мурчик хоч когось врятував?

Ми всі дружно подивилися на кота, намагаючись зрозуміти, в чому його заслуга.

Мурчик повільно моргнув і закрив очі.

Проігнорувавши запитання, сусідка дістала з кишені маленьку баночку, в якій лежало кілька чайних ложечок червоної ікри і сказала, що можна давати котові по десять ікринок в день для вітамінізації.

Стоячи в проході між коридором і кухнею, я почула, як бабуся, проводжаючи Галину, тихо сказала собі під ніс: «Це у тебе повна вітамінізація головного мозку.»

Сусідка зупинилася біля дверей і, зітхнувши, дала останній наказ:

— І нехай завжди хтось із вас буде поруч із ним. Він погано переносить самотність.

— Що він не переносить ?! — перепитала бабуся.

— Самотність, — повторила Галя і потупивши погляд додала, — з ним потрібно гратися, чухати його, гладити. Тільки голову не чіпайте — цього він не любить. Краще по спинці.

Перше, що зробила бабуся, коли за сусідкою зачинилися двері — це поклала руку лисому на голову, між вухами.

Цей жест означав, що вітамінізація скасовується.

— Ну що, лисий бублику, курячі шлунки будеш?

Кіт зашипів, але бабуся натиснула трохи сильніше і сказала, що зараз пограється з ним, щоб він навіть не подумав склеїти лапи від самотності.

Бабуся дістала дзеркальце і пустила по кімнаті сонячного зайчика.

Такої гри Мурчик не знав і швидше за все запам’ятає її на все життя. За годину біганини кіт зловив рівно нічого.

Зайчик ковзав по стінах, до самої стелі, потім повертався, кидався котові в лапи, проходився по морді і знову злітав вгору. Гра з котом була такою веселою, що мені навіть не хотілося, щоб заходило сонце.

Як стемніло Мурчик зжер курячі шлунки, невиразно нявкнув і заснув.

Бабуся зробила мені бутерброд з ікрою:

— На, вітамінізуйся, Оленко! Завтра спробуємо кролика.

За матеріалами: Планета Сфінкс.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page