Перевірка.
– Мишко, ти хороший, добрий, милий, але, розумієш, я не зможу з тобою бути.
– Чому?
– Ну, зрозумій. Я молода, красива. У мене грандіозні плани на життя. Мені потрібен чоловік, який зможе мене забезпечити. А що можеш мені дати ти? Жити в комуналці з твоїми батьками і старенькою бабусею?
– Ну, мені ж обіцяли на роботі окрему кімнату в гуртожитку.
– Ще краще. Я 18 років прожила в «однушці» з матір’ю – прачкою, батьком випивохою і братом. Я не хочу більше жити в мурашнику. Я хочу окремий будинок, машину…
– Але у мене ж є машина!
– Мішо, 20-річний «жигуль» – це не машина. Це віз!
– Навіщо ти так зі мною, Іро? Адже ти ж говорила, що я тобі подобаюся. Я подумав, що…
– Що ти подумав? Ти подивися на себе! Невже ти подумав, що я зв’яжу своє життя з таким як ти? Ні житла, ні грошей, не перспективи …
– Іро!
– Що Іро? Все, з мене вистачить. Я не хочу більше чути, як ти скаржишся на своє життя. Прощавай, і не дзвони мені. І ось ще що… Візьми своє колечко, подаруєш його комусь іншому або краще продай. А то, напевно, всю зарплату витратив на це.
– Ірино, почекай …
– Ні, прощавай.
У темряві почувся дзвінкий цокіт каблучків.
З тіні, на світло ліхтаря, вийшов самотній, згорблений чоловічий силует. Спершись на ліхтарний стовп, хлопець задумливо потер щоку, потім подивився на свою долоню, в якій виблискувала вузенька золота каблучка. Розмахнувшись, він жбурнув її в кущі.
За його спиною, несподівано почулося ледь вловимий рух, і темна рука простягнула йому запальничку.
– Ну що, Михайле Сергійовичу. Знову?
– Так Петре, знову!
Той, хто кілька хвилин назад виглядав непоказним, не впевненим у собі чолов’ягою, раптом випростався і розправив плечі. В його голосі відчувалася залізна воля людини, що знає собі ціну, людини, яка має величезну силу і владу.
– Так Петре, знову! Набридло все це. Ця вже третя. Ти розумієш, Петре, мене! І я, вкотре переконуюся, що як людина я їм не цікавий. Особливо такий… Якби вони тільки знали, хто я насправді!
– Михайле Сергійовичу, але навіщо вам це потрібно? Адже вам досить тільки клацнути пальцем, і будь-яка дівчина – Ваша! А Ви як хлопчисько, їй-богу… Все вам кохання подавай!
– Ні Петре, ти не правий. Я хочу, що б дівчина полюбила мене, а не мої гроші! Ось Ірині, я вже був готовий відкритися. Їй потрібно було, потерпіти, всього лише кілька днів, і вона б про все дізналася…
– Гаразд, Петре. Зараз проведеш мене в заміський будинок, а на завтра, скажеш пілотові, що б готував літак до 11-ї години. Я відлітаю в Швейцарію кататися на лижах.
– А що робити з Іриною?
– Відправ їй подарунок, хай порадіє.
На наступний ранок, в квартирі Ірини пролунав дзвінок, і верткий хлопчисько вручив їй паперовий пакет, в якому вона знайшла журнал «Фокус». З обкладинки журналу, на неї дивився усміхнений Михайло, на тлі власної триповерхової яхти…
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!