У пресслужбі Офісу генпрокурора повідомили, що отримали факти згідно яких окупаційна влада на тимчасово окупованих українських територіях змушує батьків віддавати дітей до школи, грозячись відбирати їх із сімей. В відомстві зазначили, що вже розпочали провадження за фактом порушення законів та звичаїв війни.
Журналістка Яніна Соколова поділилася повідомленням, які розсилають у вайбер-чат батькам школярів.
Про це вона розповіла в своїй програмі «Вечір з Яніною Cоколовою», де підтвердила факт погpоз з боку окупаційної влади. Текст розсилки російською, ми переклали для вас українською.
«Добрий день шановні батьки! Адміністрація школи доводить до вашого відома! Хто не визначився з очною формою навчання в школі, повідомляємо, що дистанційного навчання на нашій звільненій території не буде!
В випадку, коли ваша дитина не виходить, ми передаємо дані в департамент, вони передають в поліцію, до вас приїжджають, перший раз – йде попередження, далі штраф в розмірі 40 тисяч рублів, третій раз – вас позбавляють батьківських прав.
Вирішувати Вам, вибирати Вам!!!»
Нагадаємо, що МЗС України закликало Організацію Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) «негайно відреагувати на погpози батькам школярів, які не хочуть віддавати своїх дітей у захоплені Pосією школи».
Ніколенко, речник МЗС, поточнив, що ситуація стосується Херсонщини та Запоріжжя, де на тлі спротиву місцевого населення, окупанти вдаються до погpоз батькам.
Фото: pixabay.
09/04/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся