У маленького Артемчика різалися зубки. Малюк вередував, плакав, погано спав і Таня з чоловіком по черзі носили його на руках, намагаючись заспокоїти.
Але сьогодні Михайло, тато маленького капризулі та чоловік Тані трохи затримувався. Жінка сама попросила його по дорозі з роботи заїхати до супермаркету та купити памперси, присипку та інші дрібниці.
Таня подивилася у вікно. Там уже починало темніти, а малюкові, схоже, стало легше. Він прихилив голову до мами і тихенько сопів. Жінка лагідно подивилася на сина та посміхнулася.
– Який же він схожий на Мішу! Просто копія!
Чомусь згадалося, як вони познайомились із Михайлом.
Вона тоді затрималася на роботі пізно. Точніше, довелося затриматися: Таня працювала медсестрою у хірургії. На її зміні привезли постраждалих з місця серйозної автопригоди. Після операції дівчина так втомилася, що ледь трималася на ногах.
Іти додому слизькими зимовими вулицями не хотілося, от Таня і викликала таксі. Приїхав усміхнений хлопець, який всю дорогу жартував і намагався підняти настрій Тетяні.
А вона від втоми вже погано метикувала і навіть не помітила, як випустила з рук в салоні телефон.
Пропажу Таня виявила тільки вранці! В середині все похололо. Ну, уявіть: в телефоні зараз все життя! Банківські картки, соціальні мережі!
Таня сіла на диван і обхопила голову руками: “Ну як тепер шукати пропажу?”. На гадку нічого не спадало.
Глибоко засмучена, дівчина спустилася вниз, маючи намір пошукати телефон у снігу (всяке ж буває) і паралельно зганяти за продуктами, бо на додачу до всіх неприємностей, її холодильник виявився майже порожнім.
Яким же було її здивування, коли біля свого під’їзду вона побачила ту саму машину і того самого хлопця, який її вчора підвозив.
Вона готова була буквально стрибати, коли він простяг її телефон.
– От, учора приїхав додому, дивлюся, а він біля пасажирського сидіння лежить. Довелося мені одразу повернутися. Думав, може, Ви помітите пропажу та шукати підете.
– То Ви що, усю ніч тут стояли? – здивувалася Таня.
– Ну так, я ж не знав де Вас шукати.
Тані тоді так сподобалася якась простота і душевність хлопця, що вона відразу запросила його додому випити чашку кави та зігрітися.
– Не літо ж за вікном! -Усміхнулася дівчина.
Ось так і увійшов у її життя Михайло – добрий, чесний, сумлінний хлопець.
Вони почали зустрічатися, а потім побралися. Переїхали жити до Мишка, а квартиру Тані здавали. За весь час, що вони були разом, Міша жодного разу не дав Тані ні найменшої причини якось засумніватися в ньому. І зараз, гойдаючи на руках маленького сина, молода жінка думала про те, що втрата телефону тоді виявилася для неї щасливою прикметою.
Хтось дзеленькнув у дверний дзвінок. Маленький Артемко знову неспокійно метушився на руках.
– Дивно! Хто там? – Подумала Таня – У Міші ключі є. Може, загубив? Але тоді він постукав би, не будив би дитину. Це явно хтось чужий.
Таня обережно поклала сина в ліжечко і рушила до передпокою. Там хтось наполегливо продовжував дзвонити у двері.
На порозі стояла жінка з сумкою в руці, а поруч п’ятирічна дівчинка.
– Привіт! Михайло де? – сказала жінка так, ніби вони з Танею сто років знайомі.
– Привіт. Міші немає! Коли буде – не знаю! – відрізала Таня, збираючись зачинити двері. Ця жінка була їй вкрай неприємна. Від неї віяло якоюсь небезпекою.
Панянка поставила в отвір ногу і дуже нахабно сказала:
– Ну, Тоді ми його тут почекаємо!
Тані хотілося виштовхати з хати цю нахабницю і зачинити перед її носом двері, але тут знову почувся гучний плач Артемка.
Таня, так і залишила гостей на порозі та щодуху помчала до малюка. Вона чула, як грюкнули вхідні двері.
– Слава Богу! Пішли! – подумала молода жінка.
Але, ні! Таня, зайшла на кухню з Артемчиком на руках і здригнулася від несподіванки. За столом уже розташувалися гості: ця пані та дівчинка.
Таня вже злилася, вона взагалі не любила нетактовних людей.
– Хто Ви така і що Вам тут треба? -Виділяючи кожне слово запитала вона у незнайомки.
Але жінка замість відповіді, зручніше влаштувалася на стільці і посміхаючись, сказала дівчинці:
– Біжи, Любонько, познайомся з братиком.
У Тані у грудях похололо.
– Що значить “з братиком”? Я ще раз питаю: хто Ви така? – обурилася Таня, міцно притискаючи сина, не даючи дівчинці доторкнутися до нього.
Гостя, схоже, насолоджувалася створеним ефектом. Вона дивилася на Таню з неприхованою насмішкою.
– Ха! Я думала ти розумніша! А ти свята наївність! Ти так і не зрозуміла, хто я така? Я дружина Михайла, а це його донька! І ми маємо намір тут жити!
Таня повірити не могла в те, що щойно чула. Це просто не вкладалося у її голові. У вухах раптом різко зашуміло і перед очима все попливло.
– Це неправда! Неправда! – повторювала вона – Міша не такий! Він не може жити на дві родини!
– Що ти в житті розумієш: “міг-не міг”. Ще й як міг! Він мене кохає, розумієш? А це наша з ним спільна донечка!
Незнайомка засміялася якимсь диким сміхом.
Таня відчула, як свідомість покидає її, і вона повільно сповзає по стіні. Останнє, що вона зробила, це притиснула дитину до себе, прикривши долонею потилицю.
У голові проносилися різні думки. І всі вони не давали повірити їй у те, що її щирий, ніжний Михайло здатний на такий вчинок! Адже він завжди був поряд. Вона б одразу відчула присутність суперниці. Тоді що ж це? Як це? Звідки вона взялася… Може, це просто якась божевільна?
Отямилася Таня на дивані. Поруч стояв занепокоєний Михайло з Алртемчиком на руках і лікар у білому халаті.
– Ну от, бачите, все гаразд! Ваша дружина просто сильно перехвилювалася.
Лікар щось ще сказав Міші, видав рецепт і вийшов.
Таня розплакалася, Артемко, мабуть, відчувши сльози рідної людини, теж заревів на руках у батька.
– Михайле, ця жінка. Така неприємна! Хто вона була?
– Це Інна – моя колишня дружина.
– А чому ти мені про неї нічого не розповідав?
– Ми з нею вже три роки як розлучилися до того моменту як я тебе зустрів. Я про неї вже й забув. Не люблю говорити про жінок погано, але я просто перехрестився, коли ми розійшлися.
– А чому ви розійшлися?
– Цілеспрямована дуже – відповів Міша – Заради своїх цілей ні перед чим не зупиниться! По головах піде.
– Я помітила – тихо сказала Таня. – А дівчинка? Це справді твоя дочка?
– І дівчинка – не моя дочка! Вона після того, як зі мною розлучилася, відразу вийшла заміж за іншого. Знайшла якогось крутого. Але тепер стверджує, що коли ми розлучалися, вона чекала дитину. Наче це моя дочка і вимагає платити на неї аліменти та забезпечити їх житлом.
– А як же її чоловік?
– Не знаю. – Знизав плечима Міша – Він за 5 років у неї шостий вже! Турнув її, мабуть! От вона тепер і шукає відповідну кандидатуру.
– І що ж нам тепер робити? – Запитала Таня. Вона дуже хотіла вірити чоловікові і навіть майже напевно була впевнена, що Міша не обманює, але все ж таки деякі сумніви залишалися.
– Я, поки виправдовував її, запропонував завтра піти разом до клініки та зробити тест. І якщо він буде позитивним, значить – це моя донька, і я маю їм допомагати!
– А вона що на це сказала?
Михайло усміхнувся: – обізвала мене безсовісним скнарою і ще кимось і пішла. І щось мені підказує, що більше вона тут не з’явиться.
Михайло мав рацію на всі 100 відсотків, відтоді минуло вже сім років. Артемко вже закінчує перший клас.
А про Інну – першу дружину Михайла, подружжя більше нічого не чуло і чути не бажає.
