Я за кордоном уже багато років. Заробляла двадцять років на те щоб довести свій дім до ладу, але нещодавно мені зателефонувала мама із несподіваною новиною.
Так склалось, що у тридцять сім років я залишилась сама з двома дітьми. Чоловік мій іншу знайшов і нас із синами просто за двері виставив зі своєї квартири. Тоді я поїхала жити до своєї мами в село під Київ.
Ми дуже бідували, хоч я й мала роботу, але син у мене менший мав недугу одну і потребував особливого харчування. Борги росли мов гриби після дошу і одного дня я зрозуміла, що так більше тривати не може – потрібно зважитись на радикальний крок.
Саме тоді я залишила своїх двох малих синів на свою маму і подалась за кордон. Спочатку у Польщі була, а потім у Чехію подалась. Тут я і працюю уже майже двадцять років.
За цей час мої сини виросли, нині вчаться тут у Чехії і підробляють. Усі ці роки я розбудовувала мамин будинок. Із маленької цегляної хатки в якій ми жили я змогла зробити добротний дім на два входи і добудувала ще один поверх. Зробила капітальний ремонт, привела до ладу подвір’я і поставила хороший паркан. Усе робила, аби на старості мені було зручно і щоб сини могли до мене приїздити з родинами і всім місця вистачало.
Майже усе, що я заробила, усе пішло на те, щоб дім довести до ладу. Але на днях до мене зателефонувала мама і просто приголомшила новиною. Вона виставила наш дім на продаж і вже отримала передоплату від потенційних покупців.
Я просто оніміла. У мене мову відняло, я ні слова сказати не могла. Просто у голові не вкладалось, адже ніколи про продаж і мови не було.
Виявилось, що до мами моєї напередодні усього сестра моя із Херсону приїздила. Вона довго плакала і просила маму про допомогу: їй із родиною потрібен новий дім, адже у неї онучок маленький і жити далі вони у Херсоні не можуть. Сестра попросила її спадщину віддати уже зараз. Моя мама порахувала, що з продажу дому вийде дві хороші квартири у столиці: одна нам, інша сестрі з родиною.
Звісно, моя мама свою доньку пошкодувала. Мені ж сказала, що я усе одно живу фактично за кордоном, мої діти там, тому її дім мені ніби як і без потреби. Моя мама вважає, що вчинила справедливо і не розуміє, чому я проти, адже фактично я ніякого відношення до її дому і не маю.
Вирішила із сестрою поговорити, але там мене ніхто слухати не хоче. Сестра сказала, що то було рішення мами і вона така ж її дитина, як і я.
Новина була для мене дуже несподіваною, я розгубилась і не розумію, як потрібно діяти і що робити.
Прошу вашої поради, може хто був у такій ситуації.
Руслана К.
02,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
