Пригадую своє сватання і за ці двадцять років не відчувала подібного. Уявіть собі мого тата і маму, мене всі червоні мов рак, в тата з чола капає піт, а я не смію й очі підняти. Мого коханого Мирона на церемонії не було.
– Я поговорю з сином, – казала майбутня свекруха, – але не буду дитину ні до чого заставляти.
– Лідо, ти ж розумієш, що ми люди не бідні і дамо за донькою квартиру, – жебоніла мама.
– Валю, ти ж розумієш, що то не аргумент.
На цих словах тато побілів і встав мовчки з-за столу, я відчувала, що він дивиться на мене і аж очі закрила.
– Дякуємо за гостину, – сказав батько і ми всі вийшли гусаком за ним.
По дорозі мама докоряла татові, що той був геть не ґречним з майбутніми сватами, а Ліда така, що вона сина в усьому переконає.
– Василю, ти ж розумієш, що ми маємо доньку видати заміж, як дитина буде рости без батька?
– Валю, я на цю квартиру гарував як віл і маю віддати комусь, бо моя донька так себе повела?, – вже не витримав батько і наш вечір вкотре перетворився на шукання винного.
Так, я чекала дитину від Мирона. Повірила в гарні слова. В те, що, коли я кохаю, то маю це довести і тут нема нічого такого, бо ж усі так роблять.
Я була закохана в гарного хлопця і мені не дуже й було до діла чи він добрий, чи цікавий, чи розумний.
Він був гарним і мені цього цілком вистачало.
Але, коли я сказала. що чекаю дитину, то Мирона швидко не стало, він почав мене уникати. Я крилася як могла. Але далі вже мама запідозрила неладне і довелося все розказати.
Зрозуміло, що батьки вирішили все прояснити між дорослими, бо ми тоді були молоді.
– Бачиш, доню, які то хлопці бувають? Якби тебе любив, то би одразу одружився, а так треба просити і обіцяти золоті гори.
За цей короткий час, що велося це «сватання» і Мирон ніяк не говорив своє слово, то я раптом усвідомила, що не хочу такого чоловіка біля себе. Мене в цьому підтримала бабуся.
– Ви чого?, – звернулася вона до батьків, – Ви для чого таку людину до нас тягнете? Як на нього покластися, а в житті ще не таке буде. Та мені такого зятя й задурно не треба. Ви хоч один такий шлюб знаєте, що тривав довго?
І так сталося, що бабуся всіх переконала. Я переїхала в квартиру з дитиною і він мій єдиний син, бо зі своїм другим чоловіком я дітей не маю. Богдан вважає Сергійка своїм сином, а оскільки Мирон ніколи дитиною не цікавився, то син вважає за батька саме Богдана.
Коли ми приїжджаємо додому, то я завжди привожу смачненьке бабусі, бо саме вона є голосом розуму в нашій родині і я ніколи не забуду, як вона колись мене врятувала від такого чоловіка. Час показав, що Мирон так і не став хорошим чоловіком для своєї дружини і батьком для своїх дітей.
Колись ще пробував мене зачіпати при всіх, мовляв, який герой. Але я не опустила очі додолу, не втекла, червона, мов рак, а сказала, що дякувати Богу не мала ні до ні після такого чоловіка і як добре, що наші дороги розійшлися. Звичайно, що це все присипала подробицями. Таким людям не треба змовчувати, як так думаю. А ви якої думки?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
