Одна із моїх колег запросила мене на своє весілля. Я в цьому колективі я була новенька, нареченого не знала, але подумала, що точно буде весело, і з колегами зблизимося.
Ми зібралися всім колективом і приїхали до бенкетної зали. Всі гості вже сиділи за столом, коли ми зайшли. Гостей було багато, приблизно 150, а зал був гарно прикрашений. Але мою увагу привернуло зовсім інше. Цей погляд! Я відразу зрозуміла, що це кохання. Він дивився на мене, а мої коліна тремтіли, серце дико стукотіло. То був наречений моєї колеги по роботі.
Протягом усього свята я не знаходила собі місця, не їла, не пила. Вирішила рано піти, бо не розуміла, що відбувається. Наступного дня я вийшла з роботи, а там стоїть він, чекає на мене. Я не зрозуміла, як опинилася у його автівці. Він почав мене цілувати, а я не відмовлялася.
Ми цілий день провели разом. Цілувалися, балакали, не помічали годин. Ми поїхали до мене, і в нас все трапилося. Ідучи він обіцяв, що поговорить із дружиною щодо розлучення. І дотримав свого слова. За кілька днів ми вже жили разом.
Що він сказав їй, як пояснив ситуацію, я не знаю. Головне, що Сашко незабаром зробив мені пропозицію і ми одружилися. Ну, ясна річ, я звільнилася з роботи. Я там була новенька, і звичайно ж, всі її шкодували і засуджували мене. Я таке почула на свою адресу в день звільнення, не можу описати словами.
Що з нею зараз, я також не знаю. Ми з чоловіком ніколи не обговорювали ні моє, ні його минуле.
Ми почали все з чистого аркуша, і зараз ми щасливі вже третій рік. Всі казали, що скоро буде зрада, ви розлучитесь ось побачите. Але ні, зради немає. Кожен наш день, прожитий разом – це одне задоволення та щастя.
