Мені зараз 35, і живу я у «цивільному» шлюбі зі своїм чоловіком вже 8 років. Андрій старший за мене на три роки. Багато хто в мене постійно цікавиться, чому ми досі не розписалися. А я і не знаю, що сказати у відповідь.
Спочатку ми обоє хотіли офіційно відсвяткувати весілля, але грошей на нього не було. Тож почали жити разом, а урочистість відклали на потім. Згодом ми зрозуміли, що весілля — це лише грошові витрати, набагато практичніше з’їздити в подорож (чом вам не «медовий місяць»?) або купити потрібну річ додому — сказати, що жили ми у великому достатку, не можна. А розписатися завжди встигнемо.
Я для себе визначилася: коли знатиму, що вже чекаємо дитину, тоді й розпишемося, щоб у всіх було одне прізвище. Але стати матір’ю мені все не вдавалося.
З восьми років прожитих разом, цілих 5 років я їздила по різних закладах, і ніхто до пуття нічого не міг сказати. Все було ніби в нормі, а дитини не було. Суми, які я викинула на ці консультації, навіть озвучувати не хочу.
Зате я завела собаку і дбаю про неї. Чоловік начебто особливо з цього приводу не хвилювався. Підтримував мене, казав, що коли ми щиро любимо один одного, то й без дітей можемо прожити щасливо. Адже є ми з ним. Андрій ні словом не дорікав мені.
Ніколи не думала, що таке станеться зі мною. Але… Нещодавно до мене дійшло, що мій чоловік ходить на ліво, він має іншу жінку. Ще минулої весни до нас у під’їзд в’їхала симпатична сусідка, їй під 30. Живе вона поверхом нижче за нас. Спочатку я ні про що не здогадувалася, але інша знайома, яка теж живе по сусідству, мені розповіла, що вже не раз бачила мого чоловіка, коли він заходив у квартиру тієї панночки.
Я запитала Андрія про це, але він сказав, що та просила щось відремонтувати у її квартирі.
Я, звичайно, не повірила, але згодом сама особисто переконалася, що чоловік ходить до тієї молодої сусідки постійно. Я навіть не знала, що робити. Казати, щоб він йшов геть, не хотіла, що мені робити одній? Бездітна, та самотня в старості, ось, що на мене чекає.
На вихідних я побачилася з цією дівчиною. Вона сама зі мною заговорила, хоч бачила, що я спілкуватися не налаштована. Ця дівчина сказала, що вже понад півроку вони з моїм чоловіком Андрієм разом. Стверджувала, що не віддасть його мені, і у них все по-серйозному.
Багато вона ще торохтіла, а я лише слухала і ніби язик проковтнула.
— Ти вже не молода, тому Андрій однозначно залишиться зі мною, а не з тобою. Я пообіцяла подарувати йому дитину, про яку він вже давно мріє. Не заважай нашому щастю.
Я так і пішла мовчки додому, ледве стримуючи сльози. Подумавши, я зрозуміла, що нова Андрієва “любов” справді має рацію у всьому. Що я можу йому дати? Він не може прогаяти шанс стати справжнім сім’янином, батьком. З мого боку було б не зовсім правильно втримувати його. Напевно, саме в тому домі на нього чекає щастя.
Вже вівторок. А я так і не можу наважитися розпочати серйозну розмову з чоловіком. Все сподіваюся, що він сам запакує валізи і піде. Я навіть стримувати його не буду, адже вже сама собі це пообіцяла. Тільки перед сусідами соромно буде, звісно.