Все дитинство від батьків тільки й чула Ксенія:
— Грошей немає, у нас кредит на квартиру!
Кожну копійчину мама відкладала, зайвий раз хліб не купувала. Бабуся все з нею лаялася, мовляв, навіщо вони туди влізли, адже жити було десь. Але мама для доньки старалась старалася. Принаймні завжди так говорила.
— Зараз я тобі не можу нові кросівки придбати, – говорила мама Ксенії, – Все на кредит пішло. Але це заради твого майбутнього. Виростеш і матимеш свою квартиру.
Або:
— На випускний не підеш, доню, – говорить повчально, – Останній платіж збираємо. Зате у тебе власне житло буде. Цим твої однокласники похвалитись можуть?
Коли батькові видали солідну премію на роботі, батьки вирішили вкластися у нерухомість та оформили квартиру в кредит. Вони обрали однокімнатну ще на етапі будівництва і потихеньку виплачували щомісячні платежі. Дружина з чоловіком розраховували, що вдасться погасити заборгованість достроково. Проте не вийшло — великих премій більше не було, та й зарплати ніхто не поспішав підвищувати. Терміни здачі будинку відкладався, а потім взагалі пішли чутки, що ніхто його здавати в експлуатацію не збирається.
— І навіщо воно вам? Такі борги! Що ви робитимете? Гроші втратите і залишитеся біля розбитого корита. А внучці, може, й не потрібна буде ваша однокімнатна, якщо в неї наречений буде багатий, — заголосила бабуся.
Завжди мама казала, що це квартира для Ксенії, її куточок. Але коли будинок здали в експлуатацію та все налагодилось, вона після ремонту пустила туди квартирантів. Платежі перекривалися, тож усіх усе влаштовувало.
Хоч іпотеку вже давно закрили, але квартира, як і раніше, здається. Ксенія вже замислюється над тим, що мама змінила свої плани. Дівчина збирається заміж, тому квартира їй була б дуже доречною. Батьки все дитинство твердили, що це для неї, відмовляли їй у всьому, аби виплатити іпотеку. У неї ж не було модного одягу та поїздок на море, “бо квартиру твою треба оплатити”.
А недавно Ксенія випадково підслухала розмову мами та її подруги.
– Які ви молодці! У вашої дочки хоч дах над головою є. А ми ось не наважились, доведеться синові по орендованих квартирах поневірятися, — сказала подруга.
— Ох, Марино, я теж погарячкувала. Мені 50 років, на роботі дурдом діється. Цілком можливо, що до пенсії там не допрацюю, тому гроші зі здачі квартири нам знадобляться, — відповіла мама Ксенії.
— Тобто квартиру віддавати Ксенії не збираєшся?
— Передумала я. У неї наречений є, хай і думає. Вони молоді, у них все життя попереду, а я теж хочу для себе пожити. Ми з батьком якось виплатили іпотеку, от і вони впораються.
— Думаю, Ксенія не зрозуміє…
— А я хіба їй чимось зобов’язана? Ми її на ноги поставили, хорошу освіту дали, чого не зрозуміє? Вона — доросла людина, нема чого на батьків розраховувати. Вона має батькам допомагати, а не ми їй!
Головна картинка – pexels.
