Набираю Галину, аби про тітку Анну повідомити, а та говорить так спокійно: “Нічим не допоможу, я зараз за кордоном. В таку спеку мене не чекайте, то твоя тітка роби, як знаєш”. Мені аж потемніло перед очима: “То який закордон, якщо тебе з самого ранку на ринку у місті бачили?”, але відповіддю були довгі гудки. Дивлюсь у телефон і думаю, а де б ти Галю була, якби не моя тітка? От така дяка за все? То чи варто тоді добро людям робити?

Набираю Галину, аби про тітку Анну повідомити, а та говорить так спокійно: “Нічим не допоможу, я зараз за кордоном. В таку спеку мене не чекайте, то твоя тітка роби, як знаєш”. Мені аж потемніло перед очима: “То який закордон, якщо тебе з самого ранку на ринку у місті бачили?”, але відповіддю були довгі гудки. Дивлюсь у телефон і думаю, а де б ти Галю була, якби не моя тітка? От така дяка за все? То чи варто тоді добро людям робити?

Сина моєї тітки по матері не стало більше десяти років тому. Мій двоюрідний брат пішов у засвіти молодим, йому було за п’ятдесят, а тітці на той час за сімдесят було.

Найперше, що моя тітка зробила – переписала все, що вона мала, на свою невістку – Галину. Ми відмовляли від того кроку стареньку, та вона вона була непохитною у своїй вірі в добро дружини свого сина:

— Галя мені з першого дня донька. Що зі мною стане, то кому все відійде, як не маю рідних онуків? Хай уже має Галя і діти.

Галя у нашій сім’ї з’явилась уже коли мій брат двоюрідний мав гарно так за тридцять років. Ми й не сподівались діждати весілля, бо він усе віджартовувався, що ще та єдина не з’явилась на світі.

Та от, таки привів він Галю знайомитись. Старша від нього трішки, мала вона двох діток на той час. Сирота, чоловік залишив, бо син менший був не надто здоровим. Жила у старому гуртожитку ледь зводила кінці із кінцями.

Тітка Анна одразу ж із міста в село поїхала у хату своєї матері, а молодим лишила двокімнатну квартиру. Сина Галини забрала до себе і гляділа мов рідного, хоч з ним було не просто. Все, аби молода сім’я гарно жила.

Все що виростить, чи що продасть, що закриє, чи придбає – все туди, у місто тітка Анна везла. Коли Галина у стаціонар потрапила, а брат на заробітки поїхав, бо треба були гроші і чималі. То вже моя тітка від Галини не відходила. Все “доня моя”, “хороша моя”.

На весілля Галининої доньки тітка Анна склала чималу суму і подарувала молодим. Їздила і бавила молодим дитя, аби могла Галинина донька вийти на роботу.

Але ж роки йдуть. Зістарілась свекруха, все більше вже син приїздив на допомогу, а не навпаки. От тоді і стали ми помічати Галинине невдоволене обличчя.

То картоплі забагато свекруха посадила, то помідор стільки не треба, хіба на ринок, то спати не дала, бо захотіла встати о шостій сніданок приготувати. А потім Галина узагалі рідко приїздила вже, бо у неї робота, онуки і взагалі – село то не її.

Як не стало мого брата двоюрідного, так спершу Галя дуже гарно до тітки Анни ставилась. Приїде, поплачуть разом, до себе в місто її забере. Ми усі тільки раділи, бо тітка геть здала.

Але, як тільки тітка все на Галю переписала, так все – зникла вона і вже тітка на нашу опіку перейшла. Що треба Галина ніби як і привозила, але все знехотя і дуже була не задоволена що її турбують, я вона ж працює, у неї своє життя, онуки.

А як не стало тітки, набрала я Галину, бо ж прощання треба організувати:

— Не чекайте мене, я за кордоном, – чую із слухавки.

І смішно і образливо таке чути, бо ж ще зранку її в містечку на ринку бачили. Та якщо все на ній, то чи не вона повинна все організувати, тим паче тітка., я знала добре, на чорний день усі гроші їй віддала?

Родичі, однокласники мого брата двоюрідного, сусіди, усі несли що мали і таки ми хай скромно, а провели тітку Анну в останній путь, і навіть, обід справили. Галина не з’явилась

Лише за кілька днів приїхала вона у сільраду за документами по тітці. Навіть не запитала де та знайшла свій останній спочинок, просто прийшла по справам і все.

З нею, навіть ніхто не говорив, та й вона не шукала балачки. Вийшла, сіла в авто і все, більше її ніхто і не бачив. Згодом, у дім тітки Анни заїхали нові власники, винесли, викинули усі меблі і речі старенької. Нині того двору і не впізнати.

А ні в мого брата двоюрідного, а ні в тітки Анни навіть пам’ятника немає – не заслужили.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page