Донька в Надії Петрівни була красунею, правда, вчитися не хотіла, але кому треба навчання, коли з такою красою можна вискочити заміж і не переживати за майбутнє? Головне, тільки налаштувати доньку на певний лад, аби не дала промаху, як вона свого часу.
В молоденької Надійки була розкішна чорна коса, великі блакитні очі і чарівна усмішка. Саме нею вона полонила їхнього бригадира і була певна, що він до неї прибіжить. Але дружина теж була жінка з характером і скоро Степан звільнився та перевівся на інший об’єкт, а в Надійки на світ з’явилася Сніжана. Вона завжди мріяла, щоб у її дитини було красиве ім’я.
Батьки її нічого не казали, онучку виховували, поки Надійка знайде гідну кандидатуру.
Але з часом краса минала, а от характер в Надійки став сталевим. Саме тому вона й вскочила в останній вагон, коли роздавали квартири і тепер почувалася власницею хоромів, а не панельки в сорок вісім квадратів, враховуючи балкон.
Для доньки вона робила все – в’язала чудові манжети і комірці, светри і жилетки, такої краси ні в кого не було, навіть джинсові спіднички з рюшами ховалися.
А через кілька років її Сніжана вже не хотіла нічого з маминого плетіння, а хотіла модних речей, Надія працювала і працювала, лиш би у її доні все було найкраще.
І ось нарешті вона в інституті, зірок з неба не хапає, але сесію здає. Надія Петрівна аж запишалася, дарма вона про доньку так думала.
Аж одного дня розкрилася таємниця її успішності – на порозі стояла Сніжана і якийсь тоненький хлопчина.
– Мамо, це Назар. Він мій наречений.
Виявилося, що Назар писав курсові на замовлення і так вони познайомилися з Сніжаною. Дівчині подобалося німе обожнювання хлопця і вона дозволяла себе любити.
Чого вона привела його до матері? Напевно, вирішила похвалитися. Вона й сама толком не розуміла чому так вчинила, але вже через якийсь час Назар живе з ними, як її чоловік, а вона чекає дитину.
Вона бачила, що мама не вдоволена, але не хотіла вибирати чийсь бік, тому зосередилася на малюку.
Назар не мав багатих батьків чи дядька в Канаді, тому Надія Петрівна не могла змиритися з тим, що все так донька зробила їй наперекір.
– З твоїми задатками ти живеш з ним? Доню, не так я тебе виховувала.
Сніжана мовчала, але далі почалися зміни в квартирі Надії Петрівни: з’явився бойлер, новий ремонт в усіх кімнатах, нові меблі. Навіть, у неї були гроші до зарплати. Вона це все пояснювала з тим, що це вона так мудро всім керує, але насправді, це Назар сидів цілими днями за комп’ютером аби це все дати своїй коханій дружині та синові.
Як тільки Сашко пішов в садочок, то Сніжана пішла на роботу, вчитися далі вона не хотіла. Коли вона приходила додому, то завжди з тим, яка у неї має бути сукня чи одяг, що вона виглядала, як люди.
Назар мовчки давав гроші, він був готовий на все, а тут якісь гроші на плаття.
Отак вони щасливо жили п’ять років, як одного дня не сталася подія, яка все перевернула.
Надія Петрівна не дорахувалася грошей, вона була певна, що в сховку на кілька тисяч більше. Вона вирішила спитати зятя.
– Я не знаю, де ви тримаєте гроші, – відказав Назар з-за монітору.
– А хто взяв?
– Я не знаю. Я зайнятий.
Але від Надії Петрівни так просто не відчепишся, вона вирішила пригадати зятю, що він має проявляти більше поваги в квартирі, в якій живе, завдяки доброму серцю тещі.
– Якби не ваші ремонти, то я б давно мав квартиру, – спокійно відказав Назар.
– Ти мав квартиру? Ти жартуєш? Ти знаєш через що пройшла я аби мати цю квартиру, а ти на кілька кнопок нажав і тобі капає? Щось тут не те і я докопаюся до істини.
Назар зітхнув, теща кожного дня йому нагадувала, що квартира її. Він би давно винайняв квартиру, але ніяк не міг знайти час аби поговорити з дружиною, то він зайнятий, то її нема вдома.
Спочатку вона казала, що в подруг, а далі вже й перестала казати де вона, а просто приходила за північ.
Спочатку чоловік хвилювався, адже дружина дуже гарна і могла собі когось знайти, але вона перестала фарбуватися на роботу і носити ті плаття, від яких розпирало шафу.
Назар був певен, що вона з подругами теревенить і засиділася.
Але в той день теща була особливо налаштована. Вона так причепилася до пропажі, що вирішила пошукати в кімнаті доньки і не знайшла нічого.
– Надіє Петрівно, попрошу з нашої кімнати.
– Ти мене попросиш? Це я тебе попрошу з моєї квартири.
– Чудово.
Назар встав і пішов збирати речі, вирішив, що й сина забере, бо Сніжана його точно зранку в садок не відведе.
У нього був друг, який мав квартиру, тому кілька днів побув у нього, а далі винайняв свою квартиру. Ввесь цей час Сніжана не давалася чути, на відміну від тещі.
– А чого ти не цікавишся де твоя жінка?
– Вона ж у вас.
– Так, у мене, але чому ти не телефонуєш, не шукаєш? Вона заради тебе своє майбутнє перекреслила, а тобі важко натиснути на кнопку?
– Ми все обговорили. Вона може прийти до нас жити, коли захоче, адресу я їй дав.
Це справді було так, Сніжана не хотіла нічого міняти, їй було добре у мами, а тут чоловік пропав. А далі вона подумала, що то й на краще – не треба ні перед ким виправдовуватися і вигадувати неіснуючі наради чи подруг.
Вона з таким чудовим чоловіком познайомилася, їм так удвох весело.
Надія Петрівна теж зраділа за доньку, вона так зятю телефонувала, за звичкою зняти поганий настрій.
Так пройшло кілька років. Сніжана не спинялася в пошуках, але частіше виносила з квартири речі, які ще купував Назар.
Надія Петрівна ходила до зятя, він тепер сидить в офісі та наче змужнів.
– Потрібні гроші на лікування Сніжани.
– Я оплачу, якщо вона справді піде, а більше отак на руки я давати не буду.
– Що ти за людина така?
– Я просто вже вас добре знаю. Чи ви думаєте, вона не приходила з подібною пропозицією?
Надія Петрівна пішла ні з чим, картала себе, що так прорахувалася, адже тепер її колишній зять дуже багатий. Своя фірма, щось там з комп’ютерами, квартира і нова дружина. Онук теж гарно вчиться, вона знає, бо приходить часто біля школи, щоб поговорити з ним хоч п’ять хвилин. Може, він буде до бабусі прихильніший і колись згадає її, як вона йому сочки купувала.
Вона йшла і думала – де вона прорахувалася в вихованні доньки і як не зробити того ж з онуком. Що ви їй порадите?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
