Дитина так недовго – дитина.
Такі швидкоплинні роки, поки вона потребує нас. Поки можна на ручки взяти, а потім – за ручку. А потім – за руку… І вона уже руку висмикує – вона велика! Або акуратно вивільняє – вона вже дуже велика, доросла. І вона іде своєю дорогою в свою долю, ця доросла колишня дитина.
Залишається розгубленість: як, уже? Як це вийшло? Де мій маленький хлопчик, маленька дівчинка, які так хотіли на ручки, боялися засинати, якщо мене немає поруч, кликали постійно: мамо! Тепер не кличуть; прекрасно обходяться без нас. І засинають з кимось іншим, з іншою колишньою дитиною …
Діти ніколи не залишається дітьми. І ось це коротке дитинство зайняте вихованням, навчанням, чим завгодно, тільки не обiймами і поцiлунками. Не спільними іграми – коли грати, уроки не зроблені або виріб для садка, коли я страшно втомилася, вранці на роботу … І треба привчити до самостійності.
Всі тільки про це і говорять! Це – найважливіше, щоб була самостійною! Швидше б виросла! А потім раз! – і перед вами доросла людина. Просто молодша від вас. А дитини немає більше – дитинство дуже коротке. І як ви будете шкодувати про кожні пропущені обійми, про кожний крик, про кожну відмову пограти, бо ніколи! Коли-небудь потім. А потім вже не треба. Дитини немає – є дорослий. А деякі діти не встигають стати дорослими – так теж буває.
Читайте також: Матусина ніжна квітка: найголовніші речі, яким варто навчити свою доньку
І найбільше шкодують не про те, що мало вивчили англійських дієслів, формул, мало занять в секції провели, мало привчали до самостійності, мало на екскурсії відправляли з класом – найбільше шкодують про те, що мало були разом. Мало разом лежали на дивані, обійнявшись. Гуляли на ручках. Або за руку йшли – і вже немає руки в нашій руці. Це так швидко проходить; цей час, поки ми так потрібні дітям. Дитинство дуже коротке. І життя теж.
Автор – Ганна Кip’янова(психолог).
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
