Найбільшою моєю помилкою було свого часу відмовитись від своєї частки спадку на користь брата. мені і в голову прийти не могло, що він здатен от так вчинити із батьком нашим.
У тата з мамою велика трикімнатна квартира у столиці. Я там виросла і проживала аж до того моменту, як заміж вийшла. З батьками ж мешкав мій брат із сім’єю. У нього троє діточок і винаймати квартиру вони змоги не мали, а у невістки батьки сільські, тож єдиний варіант – з батьками мешкати.
Коли минулого року мами моєї не стало, я приїхала в Україну провести її в останню путь і разом відмовитись від свого права на спадок. Побалакали із татом і вирішили, що краще на користь брата, адже все одно, згодом, саме він повинен буде успадкувати ту квартиру.
Ще як я була, то ніщо не віщувало того, що побачу нині.
В Україну я в робочих справах приїхала. Відрядження не на довго, усього кілька днів тривати повинно було. Я дуже раділа, що зможу відвідати рідних, якраз на татковий ювілей мала б потрапити.
Нікого попереджати не стала про свій приїзд. Придбала величезний торт, букет квітів і кульки. Десь о сьомій вечора, коли всі справи було завершено, я пішла вітати татка.
Двері відчинив брат і по його обличчю я одразу помітила, що щось не так. Він ніби аж знітився, все на порозі мене тримав і дуже голосно розмовляв, ніби, як давав комусь знати, що я прийшла. Я ж швиденько роззувшись пішла коридором у таткову кімнату, але ніде в квартирі його не знайшла.
Ще коли тата шукала, про себе відмітила, що брат зробив шикарний ремонт і замінив у квартирі абсолютно все: меблі, вікна, сантехніку. З одного боку було радісно за нього, а з іншого якось сумно, адже то все що стояло навіювало багато добрих спогадів.
Уявіть моє здивування, коли ювіляр вийшов із балкона. Брат одразу почав частити словами:
— От, не зручно йому з нами, все каже, що тиші і спокою хоче. Вирішив жити на балконі. Що ти хочеш – роки. Ми вмовляли, але дитина послухає. а стара людина ніколи.
Тато йде до мене і слози втирає. Я думала – розчулився моїй несподіваній появі. А ні. Уже коли брат пішов чай ставити тато тихцем мені почав розповідати.
— То я килим їм замастив, то покриття на кухні якесь пошкрябав. То воду надто часто і голосно змиваю. Юлю, я вже не можу так далі. Я ж аби їм не заважати на дворі гуляю цілими днями. А здоров’я вже не те. Так важко мені. А балкон же з південної сторони. Закрию вікна, їм темно, відкрию, так дихать нема чим.
У нас із братом відбулась дуже неприємна розмова і з його слів я зрозуміла, що усе, що тато говорить – правда. Але він якось собі у голові все так перекрутив, ніби сам тато у всьому і винен, а от вони із дружиною, мало не святі.
Того дня я тата до себе в готель забрала. Довго ми розмовляли. Їхати зі мною, він не хотів, адже усе його життя тут. А далі жити із сім’єю брата ніяких сил не мав. Вирішили, що продамо квартиру і придбаємо тату окреме житло. Я найму людину, аби до тата навідувалась і допомагала, якщо треба, а далі видно буде.
Коли брат почув наше рішення – здійняв бурю у квартирі. Почав говорити, що ніколи на таке не дасть згоди і не для того робив ремонти, аби все комусь на блюдечку віддати. Але ми з татом були непохитні, та й я не з останнього десятка, тож не мовчала і чітко все висловила.
Нині ми із татом у готелі мешкаємо, вирішуємо питання із продажем. А це брат зателефонував.
— Юлю, – каже так серйозно, – Ми все із дружиною обговорили. Давай так: тато повертається ми віддаємо йому середню кімнату. Ми все зрозуміли, більше він від нас і слова не почує. Та й на кого ти його у новій квартирі залишиш? На чужу людину? Хто краще нагляне за сина рідного. Та й йому у рідних стінах краще буде. Тут і друзі його і сусіди усі свої.
Тато згоден, каже, що одразу мені зателефонує, якщо щось не так буде. Він у нас має м’який характер і швидко усе нехороше забуває.
А от мені на душі не спокійно. Як бути? Забрати з собою не можу, а залишати лячно.
Порадьте, як бути. Може є якийсь варіант іще, а я просто не бачу його?
Ви б на моєму місці довірились словам мого брата?
29,05,2023
Головна картинка ілюстративна.