Я насилу розбирала слова, так важко вони давались моєму колишньому чоловіку. Він кілька разів змушений був повторити чого саме від мене хоче. Коли ж суть почутого стала мені нарешті зрозуміла, я від здивування дар мови втратила. Перше, що в голову прийшло “чому саме я”?
Мій чоловік залишив сім’ю п’ять років тому. Може я і наївна, але про наявність у нього іншої я не здовгадувалась до самого останнього дня.
Ішов з сім’ї Семен не красиво. Влаштовував якісь постійні сцени, намагався довести, що саме я є причиною того, що він іншу знайшов. Розповідав дітям, що вони будуть жити із ним, до останньої зубочистки у квартирі ділив усе.
А одного дня, коли я повернулась із роботи, то застала абсолютно порожню квартиру. На підлозі купою були скинуті якісь наші речі, а меблі і техніка були відсутні – колишній чоловік вирішив, що так буде справедливо. Мовляв я маю квартиру, а він хоч якесь добро.
Я нічого не стала говорити. Навпаки, зраділа, що все це нарешті скінчилось. Нічого, рік чи два витратила на те, аби придбати усе нове, але у спокої. Хто пережив подібне зрозуміє, наскільки важливий спокій.
І ось, минуло п’ять років. Семен за увесь цей час жодного разу не зателефонував, не поцікавився, як ми живемо, як наші діти. ніби отой папірець, про те, що ми віднині не сім’я, позбавив його обов’язку бути татом.
Тиждень тому у квартирі пролунав дзвінок на давно забутий стаціонарний телефон. Сама не розумію, чого не відключила його досі і оплачую. У трубці я почула незнайомий голос. Спочатку, думала, що діти бавляться, але потім зрозуміла – говорить мій колишній чоловік.
Він говорив ледь-ледь. З того що я розібрала: переніс складну недугу. Тепер права частина нерухома, дало й на мову. Довго вибачався і сказав, що лиш зараз усвідомив, яким його вчинок був ганебним. Почав просити зжалитись. Я думала вже трубку кинути, адже вирішила, що його залишила дружина і він тепер до нас проситься, але ж ні.
Там усе набагато складніше. Його колишня дружина таки виїхала за кордон, щойно він занедужав. Але поїхала вона одна, а їхню донечку, якій лиш три – залишила на тата. Звісно здоров’я чоловіка мого не дозволяє наглядати за дівчинкою і він мене просив стати їй за маму.
— Ти на мене маєш образу, не на неї. Подумай, що буде із малою далі, – каже насилу, – Прошу, стань їй за маму рідну. Ти сильна, вольова. Де двоє, там і третє.
Я кинула слухавку і вийняла шнур, аби не чути більше його голосу.
Першою думкою було те, що я нікому нічого не винна. Я сама у мене двоє дітей. Хіба ж я сонце. аби усіх обігріти.
Але хіба душа то камінь. Уже ходжу, дивлюсь, а чим би мені і третє дитя заважало б. Там де двоє, там і третє. Хіба ж ні?
Спокою не маю уже який день. Може я не права, що відмовила? Може все ж поїхати, хоча б поглянути на те в ких умовах він живе, може допомогти чимось.
Чи забути.
Але хіба можна таке забути.
24,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
