Свою невістку Наталка не любила. Та й за що любити вередливу, ледачу Нельку? Невістка за місяць пересварилася майже з усіма сусідами з їхньої п’ятиповерхівки. Про свекруху вигадувала різні небилиці й розносила по місту. Ще як син привів на оглядини, дівуля поводилась вкрай розв’язно: без привітання, ледь кивнувши майбутній свекрусі, обійшла квартиру, не посоромилася зазирнути у ванну та туалет. На кухні відкрила дверці холодильника:
— Накривайте на стіл, ваш Микола невісточку привів!
Потім розсілася на дивані, закинувши ногу за ногу, запалила довжелезну цигapку й видихаючи в обличчя майбутньої свекрухи дим, насмішкувато запитала:
— А де будете жити ви, коли я до вас переїду? Квартира однокімнатна…
Наталка пожартувала:
— На кухні!
Сказала, й як у воду дивилася, бо так воно й сталося!
Син від кохання зовсім втpатив гoлову. Прокидався, ледь починало світати, щоб приготувати Нелечці сніданок: варив каву, мастив бутерброди й ніс усе це на підносі коханій у постіль. Снідали в лiжку, а мати, щоб не заважати, одягалася й тинялася під будинком, вдаючи, що прогулюється. Додому повертатися не хотілося, відчувала себе зайвою. Молодята сердились, коли Наталка сідала з ними дивитись телевізор, демонстративно виходили на балкон або гучно вмикали музику.
— Мамо, досить сновигати по хаті! Хіба не зрозуміло, що ми молоді люди й хочемо побути удвох! Йдіть на кухню! – сказав якось син.
Кухня була малесенька. Там ледве втискалася розкладачка, яку жінка устеляла старими пальтами та ковдрами, улаштувавши щось на зразок гамака. Скручувалась калачиком й десь аж під ранок засинала. Колись почула:
— Завтра скаже: «Дітки, знову усю ніченьку крутилась-вертілась, ледве заснула». Купи своїй матері снодійне, бо сама куплю!
Згодом, коли молодята почали влаштовувати гучні вечірки, які тривали аж до ранку, син прохав матір:
— Може, ви сьогодні відвідаєте якусь свою подругу?
Неля додавала солоденько:
— А ще краще буде, коли ви у неї залишитеся на ніч! Поспілкуєтесь, виспитесь на зручному ліжку.
Жінка мовчки збирала у велику сумку халат, нічну сорочку, капці, рушник і йшла до сусідки поверхом вище. Та жила без чоловіка, без дітей, тому завжди була рада нічній гості. Щиро жаліла Наталку:
— Гонять тебе з дому, мов безпритульне собача. Даремно ти їм дозволила в себе жити. Від такої невістки можна чого хочеш чекати. Ще, чого доброго, виженуть тебе з твоєї хати.
У Наталки від страху аж змокріла спина й почали труситися руки. Ледве дочекалася ранку. Рішення прийняла вночі:
— Вони молоді, нехай ідуть на квартиру.
Але думати про це легко, а сказати як?
На роботі Наталці запропонували путівку до caнаторію. Вона поїхала з радістю.
Санаторій залишився ще з радянських часів. Похмура двоповерхова будівля із запиленими, хтозна коли митими вікнами. На вхідних дверях навіть облущилася фарба. Але навколо був чудесний парк, де і гуляли відпочивальники після нечисленних процедур. Тут Наталка пoзнaйомилась із Андрієм Петровичем. Всі її бoлі, страхи й переживання раптом зникли. Вона відчула себе молодою й щасливою. І справді – хіба п’ятдесят – це старість? Це невістка із сином зробили її нікому не потрібною бабою.
… Наталка відчинила двері своїм ключем, поставила в коридорчику сумку. Невістка з сином стояли на порозі вітальні й зображали радість.
— До вечора щоб із квартири вибрались, – сказала без привітань. – Завтра до мене приїжджає гість. Дорогий гість.
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
