Я змушений був перевезти свою родину в центр країни. Нас прихистив мій добрий друг. Донечку Карину я оформив в одинадцятий клас школи. В нашому рідному місті десятий вона закінчила на «відмінно», опанувала англійську. У мирний час у нас була можливість відправити доньку в Лондон, щоб вона практично закріпила знання мови. Ми з дружиною Валею дуже пишалися нашою одиначкою.
Ввечері ми з нетерпінням чекали, коли Каринка поділиться з нами враженнями про школу, однокласників і вчителів. У неї від нас ніколи не було таємниць, тож за вечерею ми приготувалися слухати її одкровення. Однак вони не були тільки радісними. За порогом школи, побачивши новеньку ученицю, до неї почали чіплятися бешкетники. Та вчасно підійшов юнак і захистив нашу доньку від глузувань, а потім провів до кабінету психолога, куди й сам направлявся. Хлопець назвався Назаром і хотів, як джентльмен, пропустити Карину вперед. Але дочка відмовилася, більше того, вона вже не ризикувала без учительки заходити в свій 11-А, щоб знову не наштовхнутися на кепкування.
Дочекавшись учительки, Карина після неї зайшла до класу. Вона відрекомендували новеньку учням і запропонувала їй сісти на вільне місце. Несподівано для себе дочка побачила за останньою партою свого захисника Назара і попрямувала на вільне місце біля нього. Та вчителька здивовано запитала, чому не сіла поближче й наполегливо попросила пересісти, але Карина відповіла, що їй зручно й добре видно на дошку.
На перерві до Карини підійшов Кирило, син мого київського друга, що надав нам житло. Хлопець навчався в цьому ж класі, він сказав дочці, що Назара у класі ніхто не поважає, тому їй не варто бути його сусідкою по парті. Донька зрозуміла, що між однокласниками і Назаром існує ніби якась пропасть, що всі вони налаштовані проти нього, навіть класна керівниця, але відвертатися від свого захисника не хотіла.
Моя дружина Валя швидко познайомилася з мамами одинадцятикласників. Вони також були неприязно налаштовані проти Назара, розповідали, що хлопець геть змінився, відколи одночасно втратив обох батьків, став похмурий, замкнутий і різкий.
Ввечері Карина сказала, що компанія Кирила збирається в кав’ярню, і хлопець люб’язно запросив її, але вона трохи побоюється цих високомірних однокласників, що просвічуватимуть її, мов рентгеном. І тут моя дружина заметушилася: «Кариночко, а глянь-но, що я тобі прикупила. Та в цій блузочці, і в цих джинсах серед столичних панянок ти будеш найбільш стильною і, впевнена, що швидко затьмариш тих зарозумілих дівчат. І маєш сподобатися Кирилу. Які в нього батьки, авто, квартира! А від Назара відсядь, і не спілкуйся з ним».
Я не впізнавав своєї скромної дружини: «Люба, чого ти вчиш нашу доньку, вона ще дитина, а не дівчина на віддані?! Який Кирило?! Де ми, що з їх ласки тут на пташиних правах живемо, і де вони, столичні бізнесмени? І чому Каринка має ігнорувати хлопця, що захистив її»?
Донька таки пішла до друзів, але дорогою випадково зустріла Назара. Запропонувала йому приєднатися до компанії, та хлопець відмовився: «Я сам по собі, і вони самі по собі, а ти йди, знаходь нових подружок і друзів». Але Карині було легко і спокійно тільки з Назаром. Хлопець провів нашу доню додому. Їх через вікно побачила дружина й влаштувала дочці справжню виставу, як вона так може ігнорувати нових друзів задля цього самітника. Я не переставав дивуватися: «З ким я жив сімнадцять років? Звідки у Валі взялося таке ставлення до Назара і меркантильність: от би породичатися зі сім’єю Кирила. Ми ж з нею з нуля все починали і нормально жили, поки не нагрянули важкі переміни». На щастя, мій університетський друг Анатолій допоміг і з житлом, і з роботою. Я був йому вдячний, і не більше, а будувати якісь плани, використовуючи мою донечку, – це було для мене низько.
Дочка розповіла, що коли Назар проводжав її додому, їх перестріла компанія однокласників, що якраз виходила з кав’ярні, і один із них почав підсміюватися з Каринки, що скільки нормальних хлопців навколо, а вона вибрала насупленого самітника, тож треба їй показати достойніших, і спробував її відтягнути дівчину від Назара. Дівчата з компанії зойкнули з несподіванки і просили Кирила втрутитися. Той тільки посміхався, а Назар скрутив руку кривдника й вимагав вибачення перед дівчиною. «Та твій Кирило, мамо, – зі сльозами в очах закінчила донька розповідь, – нігтика Назара не вартий». Але Валя і надалі забороняла дочці зустрічатися з хлопцем. Тоді змушений був втрутитися я.
Насамперед я попросив Карину познайомити мене з її хлопцем, запросивши до нас додому. Але дружина була категорично проти, сказала, щоб ми з донькою навіть і не мріяли про те, що вона хоча б заварить чай. Тоді ми домовилися про зустріч у кав’ярні.
Я не сподівався побачити в сімнадцятирічному юнакові такого серйозного дорослого чоловіка, якого не зламала важка втрата рідних, а зробила сильним і відповідальним. Я не знаю, як надалі складуться їхні з Кариною стосунки, але знаю, що знайшов собі юного друга. Та моя дружина, на жаль, через незгоду зі мною й дочкою, через те, що провалився її план щодо сина мого друга, якого в своїх мріях уже бачила ледь не зятем, повернулася до батьків у нашу неспокійну малу батьківщину.
Кирило, справді, закохався в мою доньку, і друг мій говорив, що його син сохне за нею, але навіть якби Анатолій образився та відмовив у допомозі, я б не став вмовляти Карину задля вигоди. На щастя, Анатолій виявився справжнім. Та на серці неспокійно за Валентину. Я кохаю її і надіюся, що помиримось.