Напевне вони між собою домовились, бо якось інакше зрозуміти оте завзяття із яким телефонують по черзі, просто не можливо. Це ж треба: моя мама і свекруха у чомусь таки дійшли згоди. Кому сказати і не повірять. Ба, більше – співають однієї і тієї ж: “Ти руйнуєш традицію, то сімейне свято, ти повинна заради дітей”. От тільки я вважаю, що нічого і нікому не повинна, та й саме, заради дітей я те роблю.
Коли ми тільки із чоловіком одружились, то питання про те де відзначатимемо зимові свята постало досить гостро. Мій Андрій до своїх мене відвезти хотів, ну а я не уявляла, як то я не буду на Святвечір із своєю родиною.
Пропонували ми батькам на Різдво у одних бути, а вечерю у інших, але ж обоє були проти. Для свекрухи то стало ділом принципу, там була стіна переконання в тому, що дівчина йде у родину чоловіка, тож і традиції повинна їхні перейняти.
Андрій не йшов ні під чий уплив, тож постановив так, або ми всі разом і Різдво і Святвечір у нас відзначаємо, або не бачитимуть наші мами ні його, ні мене у ті святі дні.
Ну, як на те, всі погодились і відтоді саме наш дім приймає “дорогих” гостей. От тільки правда у тому, що мир і злагода у наших сім’ях обернулись для мене двома тижнями суцільного мороку.
Бачте, мами міряються у ті дні своєю значимістю для нас. Упадати повинні ми біля обох та ще й кожна намагається, довести іншій, що от саме вона більш нами шанована. А якщо котрійсь здасться, що до іншої ми люб’язніші були, то по кілька місяців дмуться і висловлюють свою на нас образу усіляко.
Ще поки мій чоловік удома був, то я трималась, але коли він уже другий рік на заробітках і я одна приймаю батьків, то мало не плачу.
Танцювати і підстрибувати треба довкола кожної. От не тільки до столу припросити гарно, а ще й говорити з обома і цікавитись їхнім життям. Та й не просто, а з “глибокою зацікавленістю”, бо в минулому році мама моя хлипала на кухні, що я зі свекрухою за столом довше розмовляла:
— Ти їй тортик запропонувала скуштувати і цукерки, а в мене лиш запитала, чи мені смакує. То так ти матір шануєш? Так свою вдячність виказуєш?
Цьогоріч я заздалегіть зарезервувала на новорічні свята будинок у горах. Місцина далека від цивілізації – сосни, гори, сніг і я з кумою. Діти у нас одного віку, товаришують, то усім буде і весело і цікаво. Ми всі мріємо про тишу і відпочинок.
Однак, нині обидві мами одностайні: я повинна залишитись і не руйнувати традицію. Мовляв, діти повинні знати і пам’ятати усе життя, що на свята треба бути усім разом. А от моя відмова усіх збирати, то “руйнування традицій і сімейних цінностей”.
От тільки діти вже дорослі і для них обох оті сімейні застілля ще те випробування,. бо ж бабусі і їм спокою не дають. Останні роки вони ледь погоджувались сісти за вечерю, адже витримати те не кожен і зможе.
І після цього, саме я щось “руйную”?
Скажіть, підтримувати оту гру і називати це “традицією сімейно”, нормально?
Шановні читачі. запрошуємо вас приєднатись до нашого каналу на Youtube:
Головна картинка ілюстративна.
