.Коли я гарно вчилася, то мама казала, що для дівчинки це не дуже обов’язково.
– Головне, вдало вийти заміж, але, знаєш, може тоді ти будеш уроки з дітьми робити і тобі пригодиться!
Тато казав, що нема чого мене хвалити за гарні оцінки, бо вчитися – то мій обов’язок.
Коли я старалася заслужити батьківську похвалу тим, що прибирала в квартирі і могла приготувати батькам вечерю, то це теж сприймалося, як ще один крок до заміжжя, адже мені прийдеться все це робити у своїй родині, тому за що тут хвалити? Навпаки, мама могла мене критикувати, що ліжко не так застелене, тарілки не ті поставила на стіл і чай не смачний.
Мене взагалі мало хвалили, якщо це не стосувалося мого майбутнього заміжжя. Мені здається, що й чоловіка я так вибирала аби він сподобався мамі й татові.
І ось нарешті я живу в тому раю «принеси-подай» до якого мене так готувала мама. Я справді, вправна господиня, бо вмію з нічого приготувати вечерю, мало витрачаю грошей на себе, бережу чоловіка і ні до чого його не залучаю, мовчу, коли мені кажуть мовчати, та й мовчу, коли не кажуть, бо я не маю про що з чоловіком говорити.
Ні, я питаю, як у нього справи. Але він каже, що мені й так нічого не треба розказувати, бо я не зрозумію. Ну, от не зрозумію, як це чоловік пів дня натискав на щеплення і гальма та видавав здачу і не брав по пенсійному.
Свою доньку я виховувала так, що вона може в житті стати будь-ким, може не вітатися з дорослими, коли їй цього не хочеться, може не знати математики і не відвідувати церкву. Вона вільна!
Слава Богу, чоловік мало цікавився, ким хоче стати його донька, адже теж був певен, що головне, вона має вийти заміж.
І отак я жила роки і не розуміла, що маю щось змінити, адже життя поза шлюбом не існує.
Але далі в моєму житті сталася радість – чоловік знайшов іншу жінку і не крився з цим. Я вирішила, що не буду більше з ним жити в одній кімнаті і мама й тато не будуть мені в цьому докоряти.
Хоч вони таки умудрилися:
– Від хорошої жінки чоловік не гуляє, – сказала мама.
– Не могла потерпіти і закрити очі, – сказав тато.
А я не хотіла терпіти і поділила майно порівну, що мого чоловіка просто вивело з себе, адже порядні жінки йдуть від чоловіка з гордо задертою головою, а не з половиною майна!
А я жінка не горда. А далі я для себе відкрила, що в п’ятдесят один рік можна закохатися в себе! Можна відкрити, що й одяг новий на мені сидить добре, і зачіска нова мені личить, як і яскрава помада. Колись чоловік казав, що таке пристойній жінці не варто носити.
Донька працює і живе окремо, вона хороший спеціаліст в своїй галузі, я завела кота і відкрила для себе світ книг та кіно.
Чоловік має однорічного сина і якось тому не радий. Виявляється, молода жінка не так бігає навколо нього прудко, як давня, а це йому дуже не подобається.
Якось зустрів мене на вулиці:
– При мені ти так не виглядала, – скривився на мої червоні нігті і помаду.
– При тобі я ніяк не виглядала, – засміялася я і побігла на побачення.
Так, у мене є побачення, бо навколо є багато чоловіків, які добрі і віддані, просто, коли пів життя звикаєш до того, що тебе не мають за особистість, то якось вже ні на кого не дивишся, а стараєшся стати непомітною і маленькою.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
