fbpx
Історії з життя
Наречений і наречена в ейфорії, родичі в приємних клопотах, гості розщедрюються на подарунки. Нічого не віщувало того, що це весілля не відбудеться. Навпаки, все йшло ідеально, ніяких накладок і непередбачених ситуацій

Щороку я чую цю історію від свого батька, в день, коли вони з мамою відзначають дату весілля.

А було все так…

Мій тато в 24 роки надумав одружитися з однокурсницею Іркою. Рідня дала згоду: дівчина з хорошої сім’ї, красуня, спортсменка, відмінниця. Кращого вибору своєму синові і побажати не можна.

Почали готуватися до весілля – вибрали ресторан, а потім і меню. Замовили у відомого в місті ювеліра оригінальні обручки, в кращій кондитерській – торт. Знайшли кравця, у якого руки ростуть звідти, звідки потрібно. Зняв він мірки, взявся шити костюм.

Наречений і наречена в ейфорії, родичі в приємних клопотах, гості розщедрюються на подарунки. Нічого не віщувало того, що це весілля не відбудеться. Навпаки, все йшло ідеально, ніяких накладок і непередбачених ситуацій.

Ось тільки за два дні до весілля, від хвилювання у мами нареченого спину прихопило. Намазали маззю – толку немає. А жінці танець з сином танцювати хочеться, а не корчитися шкутильгати. Подзвонила вона знайомому докторку: «Рятуйте, за два дні ви повинні мене на ноги поставити», та пообіцяла надіслати медсестру, щоб та зробила якийсь чарівний укол. Мама відповіла, що не пошкодує ніяких грошей і обов’язково щедро віддячить своїх рятівників.

Медсестру Інну наречений в перший її візит вдома не застав. А за день до весілля сам відкрив їй двері, пропустив в квартиру і обімлів. Перед ним стояла та, за якою він би на край світу пішов. Інна ввійшла в квартиру, зняла пальто, передала його на руки збентеженому юнакові і пройшла в кімнату. Її ж і інші потребуючі чекають.

Батько так і залишився стояти в коридорі, тримаючи пальто в руках. Інна зробила укол, вийшла в коридор, одяглася і попрощалася. Батько за нею. Телефонів мобільних в той час не було, а якщо і були – то не у всіх. Рідня турбується. А знайти його не можуть. Він, як хвостик, за Інною. Проводив її за всіма адресами.

Вечір. Пізно. Вона його додому жене. А він каже: «Не піду я додому. Буду на лавці біля твого будинку ночувати».

«Навіщо?» – здивувалася Інна.

Батько і розповів про те, що на наступний день у нього весілля призначене. Іра – хороша дівчина, але він тільки що зрозумів, що це не любов зовсім. І не хоче ламати їй життя.

«Ну ви тоді підніміться, від мене додому зателефонуйте. Батьки ж хвилюються ваші!».

Тато подзвонив своїм батькам. Вони жодному його слову не повірили. Вирішили, що у нареченого не все добре з головою від надміру почуттів. І те, що він несе маячню – в межах норми. Він, як відповідальний громадянин, обов’язково прийде в РАЦС. Нічого скасовувати не стали. І дарма.

Наречений на весілля не з’явився.

Наречена зі своїми батьками концертів влаштовувати не стали. Вони якось несподівано зібралися з силами, з думками. І майже хором по-філософськи висловили: «Значить, не судилося бути разом».

Поведінка людей в несподіваних ситуаціях – теж свого роду культура. Мама нареченого розплакалася, розуміючи, вони таку культурну наречену і її сім’ю упустили. І при всіх присутніх пообіцяла стерти в порошок свого сина.

А син, щасливий, закоханий, окрилений ще пів року навколо Інни кружляв. Поки вона за нього заміж не вийшла. І з’явилися у них ми – я і 2 моїх брата.

І тільки через роки бабуся і дідусь пробачили синові його каприз. Від долі не втечеш, навіть якщо доводиться бігти від вінця в протилежний бік.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook