fbpx
Історії з життя
Нас з донькою виписали вчасно. Все було прекрасно. Я дуже вірила, що чоловік зрозуміє мене і прийде нас забирати, але внизу мене чекали тільки мої батьки. Навіть свекри не прийшли зустрітися з онукою!

Ми з чоловіком разом майже десять років. За цей час ми встигли і житлом власним обзавестися, і на роботі добре піднятися по кар’єрних сходах. Тільки про одне ми ніяк не могли домовитися: про дитину. Чоловік весь час говорив, що ще рано, що потрібно спочатку добротний фундамент побудувати, а потім вже про дітей думати.

Нам по тридцять п’ять років. У побуті все прекрасно, на роботі теж все налагоджено. Мені після після появи малюка можна навіть продовжувати перший час працювати віддалено, а після вже вийти на роботу на повний день. Я з усіх сил намагалася переконати чоловіка, що пора задуматися про дітей. Адже час іде, а я не молодію. Всьому в житті є певні рамки, за які виходити все ж не слід. Я розумію, що жінки стають матерями і п’ятдесят, і старші, але це не означає, що так чинити правильно. Мені дуже хочеться бачити, як росте мій малюк, як потім ростимуть наші внуки. Я дуже хочу брати участь у його житті повноцінно, а не біля під’їзду з паличкою.

Можливо, я дуже жорстко висловлююсь, але у мене просто закінчується терпіння. Скільки можна жити заради себе?! Адже дітей потрібно ще виростити!

Після всіх моїх спроб схилити чоловіка на мій бік, я одного разу зрозуміла, що диво таки сталося! Хочеш, не хочеш, а татом стати тепер доведеться!

Те, що я при надії, поки була можливість, від чоловіка приховувала. Ну, а коли стало вже приховувати неможливо, то так прямо і сказала, що пора! Я розуміла, що реакція буде неадекватна. Але щоб настільки!

Дізнавшись, що я його, так би мовити, не послухалася, він мовчки зібрав речі і пішов жити до своїх батьків. Я не те, щоб була здивована, я просто розгубилася від такого вчинку. Коли він пішов, я ще цілий місяць не могла прийняти ситуацію, що склалася. Але маємо те, що маємо!

Поява малюка пройшла легко і чудово. Нас з донькою виписали вчасно. Все було прекрасно. Я дуже вірила, що чоловік зрозуміє мене і прийде нас забирати, але внизу мене чекали тільки мої батьки. Навіть свекри не прийшли зустрітися з онукою! Такого я від них ніяк не очікувала!

Зараз ми живемо вдвох з донечкою. Бабуся і дідусь часто приходять до нас в гості. Я найняла собі помічницю, щоб мати можливість займатися ​​віддаленою роботою. З грошима у мене все добре. Я можу собі дозволити спокійно і впевнено себе почувати сьогодні, і не переживати про майбутнє.

Чоловік так і не прийшов до нас жодного разу. Дитинку скоро потрібно хрестити, а вона ще не бачила свого рідного тата. Не можу визначитися з хрещеними батьками. Мені завжди здавалося, що цим потрібно займатися вдвох з чоловіком, а тут виходить, що татові ми і не потрібні.

Не знаю, як бути далі?! Розумію, що дитині потрібен батько. Але чи можна підпускати до неї такого батька, який заздалегідь відмовився від неї і кинув нас ?! А його батьки, теж молодці! Виходить, що в тій родині ніхто нікому не потрібен?! Варяться там у власному соку, а про майбутнє ніхто не думає.

Раніше хотіла примиритися з ними будь-якими способами. А тепер розумію, що не можна викликати у людей людяність, якщо вона у них відсутня. Але що потім говорити маленькій, коли вона виросте, і почне ставити питання?!

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook