Мене, можливо, зараз багато хто засудить, але хочу поділитися своїми сумнівами. Три роки тому в нашій сім’ї з’явився довгоочікуваний синочок Мишко, про якого ми мріяли цілих 7 років.
Ми і перевірялися, і обстежувалися і, чесно кажучи, вже навіть надію втратили, як раптом дружина зробила мені такий дорогоцінний подарунок. Як я мріяв, що буду йти з сином за ручку, а всі будуть казати: «Ну копія тато!». Ну або «мама» що теж добре – дружина у мене красуня. Але вся проблема в тому, що наш син не схожий ні на мене, ні на дружину. Мало того, він ще й абсолютно несимпатична дитина, хоча начебто про дітей так говорити не прийнято.
Всі чекали, що він переросте – але стає лише гірше. Поки був маленький, був смішний і зворушливий, як гномик, а зараз схожий на якогось казкового троля з великим носом і відстовбурченими вухами. Очі і волосся світле, якогось невизначеного кольору, шкіра бліда, в ластовинні. А ми з дружиною обоє смагляві, кароокі, з пропорційними носами, вухами і іншими частинами.
Інколи дивлюся я на Мишка і думаю: «А якщо він не мій син?». Може, дружина так вирішила проблему, коли у нас не виходило з дітками. Тільки чому такого вибрала, не могла вибрати красивішого?
Я її не засуджую, жінка повинна стати матір’ю, це її призначення, але хоча б вибрала когось на мене схожого, щоб потім не виникало такого роду сумнівів . Розпитувати її, звичайно, я ні про що не збираюся – навіщо псувати стосунки в родині. А раптом дитина з віком все-таки зміниться і у неї проявляться хоч якісь мої риси?
Олег, 38 років.
Фото ілюстративне.
