Нащо скажіть мені, їм було аж трьох у світ приводити, якщо дорогий лиш один? Мені шістдесят вісім років, але того, що відбувається у сім’ї мого сина я ніколи ще не бачила.
Моєму сину уже далеко за сорок. У них із дружиною троє діточок, моїх золотих онучаточок. Але по-справжньому вони мають лиш одне дитя – старшу Валерію. І нещодавно втнули таке, що я просто не знаю, як далі буде.
Мої онуки уже дорослі. найстаршій уже 25, а найменшому 19. Діти дуже хороші, але це не заслуга мого сина, чи його дружини. фактично, вихованням двох менших я займалась, а от вони нікого і нічого не помічали, окрім своєї Валерії.
Звісно, менші бачили і відчували що батьки не так їх люблять, як старшу доньку. Я намагалась, якось згладити усі кути, дарувала їм своє тепло і щодня говорила про те, які ж вони особливі. Але ж вони все бачили і розуміли. та й як не бачити, якщо їх щодня порівнюють зі старшою сестрою, купують їй усе найкраще, та ще й у всіх її промахах винним роблять.
Так ось. Валерія заміж вийшла нещодавно. Весілля помпезне відзначили, аж соромно мені було перед людьми, що в такий час гулянку закотили. Але на цьому не все. Подарували вони на весілля Валерії свою трикімнатну квартиру, а самі вирішили жити в однокімнатній, що від свахи моєї невістці лишилась.
Тобто, вони двох менших залишили без спадку і даху над головою фактично:
— Мамо, заспокойся, – каже мені син. – Вони дорослі люди. Твоя квартира буде згодом сину, а наша – доньці. До чого ці сцени? Хіба ми образимо своїх дітей?
Намагалась побалакати я з Валерією, пояснити, що батьки не праві і що вона не повинна приймати такий подарунок знаючи, що брата і сестру обділено.
Так після того зі мною ні онука старша ні син із невісткою тепер не балакають, бачте я не мала права втручатись.
А я вважаю, що просто повинна їм очі відкривати. Хіба ж ні?
Ольга Дмитрівна П.
04,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
