Нашій таємниці вже 15 років. Я розповім її, бо чоловік вже знає, а значить -можна. Все почалась коли я носила під серцем мою донечку Юлечку. А виписували мене додому з двійнею.
Перед появою донечки я лежала на збереженні 26 днів – це була мега-відпустка перед безсонними ночами. Зі мною в палаті лежала Оксана – 21 рік, гарненька, середнього достатку, живе з батьками, дитина не запланована, батько не радий і заміж не кличе – звичайна ситуація, і вона не бачила в ній чогось поганого.
Сказала тільки раз, що мама її хоче внучку, а татові все-одно кого на велосипеді вчити їздити. Ми багато спілкувалися, здружилися, разом їли смаколики, які нам щедро передавали з дому. Одного ранку під час огляду лікар запитав у неї:
– Ви не передумали?
– Ні, – відповідь була спокійною, але твердою.
– Хм-м-м. Вам принесуть бланк. Згідно із законом вам будуть дані 6 місяців, щоб передумати.
Я про щось почала здогадуватись, але запитати в Оксани прямо не захотіла. Перед обідом занесли документи і Оксана їх заповнила. Мені не сила більше мовчати:
– Що це?
– Лист відмови.
– Чому !? Ви ж виростите, батьки допоможуть, ти молода, сильна. Ти що !?
− Не вчасно все це! Не потрібні мені всі ці клопоти.
І знаєте, відповідь була холодною, вона навіть не відвернула від мене погляду, а я все дивилася і чекала коли ж вона заплаче – тут я і зможу її переконати! А вона не плакала.
Більше ми з нею не гуляли, майже не говорили. А я почала мріяти, як би мені забрати цю дитинку до себе.
Після першої ночі роздумів, не знаючи куди йде ця її заява, я з ранку пішла до завідуючого відділенням.
– Можна так зробити, ніби це в мене двійня. Я не знаю як, але так щоб зовсім моя, без зайвих документів? Щоб чоловікові і родичам цього всього не пояснювати, просто – у мене двійня і все! Придумайте що-небудь! Будь ласка!
Тієї ж ночі Оксана явила світу двійню. Я засмутилася, але в душі сподівалася, що Господь приготував дитинці добру долю.
Довго думати про ту сиріточку не змогла – сама відчула, ось-ось моя Юлька-лапатулька на світ з’явиться. Майже одразу до мене тишком підійшла старенька санітарочка:
– Ви не передумали?
– Ні! Ні! Ні! Не передумала!
Ось так я стала мамою прекрасної двійні – Данила і Юлі. Я не маю поняття як вони там все це оформили, але нам все видано було правильно з самого початку – від бирок до виписки.
21 квітня моїм дітям виповнилося по 15 років. Ми поїхали на риболовлю відзначати. Данилу подарували спінінг з котушкою, Юлі гірський велосипед.
Там я вирішила що розповім чоловікові
– Не вірю. – була йоговідповідь. – не такати, аби таке провернути.
– Ось тобі хрест!
На наступний вечір він перепитав:
– Це правда?
– Так,
Ми довго розмовляли, я плакала. Як камінь з душі впав, чоловік мене зрозумів.
— Ну ти даєш! Данило, Юля, йдіть сюди! – діти підійшли, а я навіть дихнути не могла. – Мати ваша сильна і мудра жінка! Ви з нею обережніше, вона на такі вчинки геройські здатна, – і по-доброму посміхнувся.
Автор невідомий
Текст редаговано – intermarium.news
Головна картинка – firestock
