Наталю відправили до бабусі в село на зимові канікули. Мама з татом постійно про щось лаялися і, мабуть, хотіли вирішити свої дорослі проблеми без доньки.
Село все було засипане снігом. Маленькі будиночки, паркани, дерева — все покривав блискучий сніг. Наталя вперше бачила таку красу! Вона жила в місті і раніше їздила до бабусі лише влітку.
Тато під’їхав до будиночку, машину довелося залишити просто на дорозі. До ґанку вела вузенька стежка. Наталя вистрибнула з машини прямо в кучугуру, в чобітки одразу потрапив холодний сніжок. Тато взяв сумку з доньчиними речами і пішов перед нею до невисокого ґанку.
Бабуся Надія вже стояла там, кутаючись у теплу хустку.
— Як доїхали? Не замерзли?
Тато похитав головою, потупав ногами, збиваючи сніг із взуття, і обернувся до дівчинки:
— Наталю, ти там що примерзла? Ходімо швидше до хати!
Наталя побігла до ґанку, постійно зісковзуючи з вузької стежки в глибоку кучугуру то правою ногою, то лівою.
Тато не залишився на чай, хотів повернутись додому засвітла.
А Наталя почала оглядати бабусині хороми. Нічого в них не змінилося, тільки з’явилася маленька ялинка.
Вона стояла в куточку і виблискувала скляними іграшками та гірляндою.
— Яка в тебе гарна ялинка, бабусю!
Бабця Надія тільки задоволено посміхалася, діти та онуки не часто балували її своїми візитами, особливо взимку.
— Ну, що, моя хороша, допоможеш мені зробити генеральне прибирання?
Наталя з бабусею протерли пилюку, перемили посуд, витрусили килими і помили підлогу. Дівчинка так втомилася, що проспала без задніх ніг до самого ранку.
Наступного дня був Святвечір, бабуся дістала звідкись двох паперових янголів і повісила на ялинку:
— Це ще твоя мати їх клеїла, коли була такою ж малесенькою, як ти.
— Які ж вони гарні! — Захопилася Наталка.
Весь день бабуся з онукою готували різні смаколики, Наталя допомагала в міру своїх можливостей. Увечері Наталя пішла з бабусею до криниці, набрати води, захоплена та задоволена, йшла в бабусиних чоботах і в теплому кожушку.
Дівчинка підняла голову до неба і захоплено сказала:
— Бабусю, дивися скільки там зірок! Як вони мерехтять…
— Дуже красиво! У місті стільки зірок не побачиш. Знаєш, сьогодні ввечері можна загадати найзаповітніше бажання.
— А воно справдиться?
— Якщо добре попросити, то все здійсниться.
Бабуся Надія та Наталочка попили чаю і лягли спати. Дівчинка щось шепотіла у своєму ліжечку, накрившись ковдрою з головою.
Вона ніяк не хотіла прокидатися вранці, потягувалася, крутилася, а коли все ж таки розплющила очі, бабуся дала їй ложку тої дивної каші, яку вони їли напередодні. І нагадала, що це кутя.
— Сьогодні свято, Наталочко, Різдво!
— Я знаю, бабусю, ми на Різдво завжди ходили з мамою й татом у гості, — згадавши про батьків, Наталя засумувала.
— Давай і ми з тобою підемо в гості! До моєї подруги – Валентини. Вона нещодавно завела руденьке, спритне кошеня. Хочеш подивитися?
Звісно, Наталя хотіла.
Напившись чаю у баби Валі, наївшись усіляких смаколиків і награвшись із котом Васею, Наталка з бабусею вирушили додому. Дівчинка ще здалеку побачила біля бабусиного будинку знайому машину. Це щойно під’їхали її батьки.
— Мамо! Тату!
Наталя з усіх ніг кинулася вперед. Мама і тато вилйшли з машини і, обійнявшись, дивилися на свою доньку, яка бігла до них по снігу, мало не гублячи свої чобітки.
Наталя відразу обійняла обох батьків і запитала:
— А ви більше не лаєтесь?
— Ні, доню, ми вирішили, що годі нам уже сваритися, треба просто радіти життю.
Наталя повернула личко до бабусі та із захопленням закричала: — Здійснилося, справдилося! Урраа!
Фото ілюстративне.
