Я випустила свого Назарчика з поля зору буквально на хвилинку, задумалася про те, що купити аби приготувати поїсти, чи прати сьогодні речі чи вже, коли більше назбирається, до кого з батьків їхати на вихідні… ось така рутина перед очима з усіма «за» і «проти», а далі мене наче струмом підкидає – мій син собі спокійнісінько йде з якоюсь жінкою з майданчика.
А вся обімліла.
– Назарку, скільки разів казати, не давати руку нікому, – я кинулася до дитини і заразом вигукувала незнайомці аби залишила мою дитину в спокої.
– Жіночко, ви чого?, – округлилися вже в тієї очі.
– Та я тобі зараз, – прошипіла я, як тут чую голос…
– Мамо, я тут…
І ось вже ми обидві лупаємо очима на дітей, так, на двох хлопчиків, які не просто однаково одягнені, але й на вигляді однаковісінькі, правда, мій старший.
Не знаю, скільки ми мовчали, бо в таке важко повірити, я знаю, що в мене була одна дитина, це було видно на всіх обстеженнях.
В цьому районі ми буваємо рідко, але тут недалеко поліклініка, от і вирішили після неї ще погуляти в парку.
Висновок напрошувався тільки один.
– А як звати батька вашої дитини?, – спитала я в незнайомки.
– Знаєте, я подумала про те саме. Нашого звати Дмитро.
– Дивовижно, а у нього часом прізвище не Діденко?
По виразу наших облич стало зрозуміло, що так і є – мій чоловік є батьком і для цього хлопчика.
– Навіщо вам одружений чоловік?, – спитала перше, що прийшло в голову.
– Але він мені казав, що не одружений.
Я не знала, що робити, раптом позаздрила своїм думкам ще п’ять хвилин тому, які вважала таким клопотом.
Дмитро хороший батько для сина, я не хочу його цього позбавляти, але як він міг так чинити зі мною?
Казати мені, як він мене любить і який щасливий, а далі бігти в ту родину?
Звичайно, він виправдовувався, казав, що тільки разочок, а далі вона вже чекала дитину, от він і мав їй допомагати.
– Та й сина я не кину, я ж не такий.
– Ага, а щодо нас, то ти такий?
Не можу забути і пробачити, я ще молода жінка і легко знайду собі нового чоловіка, проте, не хочу аби Дмитро дістався тій, вийде, що вона таки дочекається свого щастя і буде далі жити довго і щасливо, а я, яку зрадили, маю викручуватися в пошуках нового житла, засобів для існування і нового чоловіка.
Як на мене це геть не справедливо. А ви як вважаєте?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
