Нажаль, наш будинок що під Києвом, поки відновлюють, а ми переїхали в рідне село до родичів. Ні до кого у дім проситись не стали, а орендували собі окрему хатину за смішні гроші. Саме тому, мені особливо прикрими були слова мами і сверів, коли я повідомила їм нашу несподівану новину.
Нам із чоловіком по 40 років. У нас є троє чудових діток. Нині ми живемо у селі з якого обоє родом, але ще рік тому мали квартиру в Ірпені під Києвом. Ні в кого нічого не просимо, адже обоє гарно заробляємо – маємо власний інтернет магазин
І ось кілька днів тому я дізналася, що знову при надії. Я не скажу, що ми планували, можна сказати, навіть навпаки. Однак обоє несказанно зраділи цій новині. Ми з чоловіком живемо гарно і дружно, обоє розуміємо і дуже любимо діток. Та що там, мій Стас кращий за будь яку няньку. Такого татусика люблячого ще пошукати потрібно.
І все було б добре, якби родичі відреагували адекватно. Коли ми зі щасливими обличчями сказали, що чекаємо на дитину, вони влаштували казна що.
Замість радості ми отримали загальне нерозуміння. Ми слухали про те, що не потягнемо, що відбираємо дитинство у своїх дітей, що ми вже у віці і нині не той час узагалі, аби думати про поповнення.
Але ж ми адекватні, ми зважили всі “за” і “проти”. Я впевнена, що ми зможемо забезпечити дітям щасливе майбутнє, тим більше, фінансових негараздів не маємо зовсім.
Мама мені постійно приходить і говорить, що ми вчиняємо дуже нерозумно. А свекруха зі своєї сторони на чоловіка напосідає.
А тепер поясніть мені люди, чому така реакція? Невже нині поява на світ ще одного сонечка, хай і четвертого в родині, стало чимось надприродним? Ми ж ні в кого нічого не просимо.
Невже, ми не повинні ще й виправдовуватись.
А ви б своїм дітям у нашій ситуації, що б порадили?
23,03,2023
Головна картинка ілюстративна.