Не буде нам квартири ніякої, хай і чекали ми обіцяного житла аж п’ять років. Бачте, свекруха передумала нам його купувати, та ще й мене винною у тому зробила. Хоч я вважаю, що оці всі сцени із образами було сплановано, бо не хотіла вона нам із самого початку допомагати. Ну, але чоловік усе одно мене винною у тому зробив.
Ще на нашому весіллі мама мого чоловіка Ольга Дмитрівна, дала при всіх обіцянку: “А про житло молоді хай не хвилюються. Я подарую їм квартиру, але згодом”.
Могла моя свекруха таке говорити, бо на той момент уже десять років, як була заробітчанкою. Та й старшому сину саме перед тим вона придбала двокімнатну квартиру у столиці, тож, ніби, як то саме собою було зрозуміло, що й менший повинен був отримати таке ж житло.
Я визначилась із районом де нам буде краще в подальшому ту квартиру придбати і вже там ми орендували житло і знайшли роботу. Я одразу в декрет пішла, і якось із одного і в другий. Нині у нас двоє прекрасних діточок.
Ніби, як усе вже йшло до того, що моя свекруха таки повинна була б нам придбати обіцяну квартиру. Вона сама нам про те неодноразово говорила і навіть просила нас підібрати варіанти.
— Приїду в червні і вже будемо тим займатись, діточки. – говорила вона не раз.
Та от, по її приїзді ми ніякого житла не побачили. Найприкріше, що винною у тому зробили мене. Свекруха і понині з нами не розмовляє, настільки її вразило те, як ми її зустріли, а вірніше – не зустріли.
— Так хочу наших домашніх страв, – сказала свекруха напередодні приїзду, – Нелю, звари борщу і вареників, дуже тебе прошу. Так скучилась, сил немає.
Знаєте, я б приготувала, мені не важко аж ніяк. Але, я не стала того робити, бо і в мене і в мого чоловіка дієта. Валерій – чоловік мій, завжди мав негаразди зі здоров’ям. Спеціаліст дав нам чіткий список, що можна Валерію їсти, а чого варто уникати. Я знаю, що він любить поласувати смачненьким і для нього вкрай важко дотримуватись тих рекомендацій. Тому й сама і діти, ми всі харчуємось так, як Валерій.
Саме тому я й не стала ні борщу варити, ні вареників замовлених. У день коли приїхала моя свекруха стіл не був порожнім. На перше я зробила перетертий супчик, а потім рис із овочами і м’ясом. Я ж розуміла, що Валерій не втримається і з’їсть і вареників і борщу, бо ж то його улюблені страви.
Я ще за столом помітила вираз обличчя свекрухи. Я все їй пояснила і сказала, що в нашому домі уже давно нічого подібного ніхто не готує і не їсть. Все, аби Валерію стало краще. Вона була мовчазною і вже не такою веселою, як у мить, коли поріг нашого дому переступила.
А вже потім вона заявила, що не буде нам нічого купувати, бо вже зараз показали свою до неї неповагу. Мовляв, вона всього, що вареників і борщу попросила, а я їй того не приготувала. Звісно, Валерій не знав про мамину забаганку і коли я почала пояснювати, чого того не зробила, був глибоко ображений тим, що я не виконала мамине прохання.
— Добре, що ти, Нелю, вже зараз себе показала і те, як до мене ставишся. – сказала свекруха мені при нагоді, – свої пріоритети ти мені одразу показала, я все зрозуміла. Дбатиму про свої потреби сама.
Ну от, я після всього для них крайня вийшла. Чоловік ображений, свекруха не розмовляє, однак, я винною себе не вважаю. Якби вона мала намір те житло нам придбати, то зробила б це, а не влаштовувала от такі сцени.
Ну це ж смішно, через борщ і вареники. Вигадки і виправдання, я так вважаю.
От скажіть, хіба ж не так?
Головна картинка ілюстративна.
