І з рідного міста він теж поїхав з тієї ж причини. Ні рідні, ні друзі, ніхто не підтримав його рішення стати вихователем в дитячому садочку. Але ж батьки чудово знали про його добре серце і любов до дітей.
Отримавши відповідну освіту, хлопець довго вибирав місто, куди хотів би поїхати і розпочати свій шлях у вихованні дітей. Нарешті, зупинивши свій вибір на невеликому містечку з дуже красивою природою та історією, зібравши необхідні речі, хлопець поїхав здійснювати свою мрію.
Роботу знайшов відразу, вихователів не вистачало, а тут він, з червоним дипломом. Завідуюча, жінка похилого віку, з величезним досвідом, розпізнала в ньому майбутнього чудового вихователя, і сама того не усвідовлюючи, дала йому ту підтримку, якої Юрі завжди не вистачало.
Працювати з дітьми для нього було одне задоволення, малюки до нього тягнулися наче ниточки за голкою.
— Юрію Євгеновичу, а можна я сьогодні буду спати без піжами?
— Юрію Євгеновичу, красиво я намалював машину?
Так, Юрій Євгенович, вперше почув своє ім’я і по батькові в новому виконанні, чому дуже радів.
Роботі він присвячував навіть свій особистий час, вивчаючи море додаткової літератури з розвитку дітей дошкільного віку і опановуючи багато технік, які досить успішно застосовував на практиці.
У рідне місто їздив раз на рік, на новорічні канікули. Але завжди поспішав повернутися до свого маленького, проте вже улюбленого, містечка.
Якось, повертаючись вкотре з новорічних канікул, в автобусі Юра присів поруч із хлопцем, приблизно того ж віку. Вони розговорилися і виявилося, що той працює педіатром в тому ж місті, де тепер проживає Юра. Ось так і зав’язалася їхня міцна чоловіча дружба. У тому холодному автобусі, який відвозив їх з рідного міста туди, де вони знайшли себе справжніх.
— Юрко, заїжджай сьогодні після роботи, — зателефонував йому новий товариш Слава, — до мене приїжджають друзі з інституту, я вас познайомлю.
— Буду, — Юра дуже зрадів, хоч і втомився після зміни.
А ввечері, юнак познайомився з прекрасною компанією хлопців і дівчат. Він вперше, за багато років, не почувався білою вороною і нарешті був комусь цікавий, особливо його робота. Весь вечір Юра був в центрі уваги, всі із задоволенням слухали його історії і від душі реготали. Так у нього з’явилися друзі, з однаковими поглядами на життя, з однаковими цілями.
Ці довгі роки очікування того вартували. Як би тоді він собі зрадив і послухався близьких йому людей, то ніколи б не став таким щасливим і його б зараз не оточували такі віддані своїй справі, люди.
От і своїх вихованців він з любов’ю і турботою (бо інакше з дітьми не можна, він це точно знав) вчив ніколи не опускати руки, завжди йти до своєї мети, навіть, якщо вона усім навколо здаватиметься безглуздою!
Фото ілюстративне.