Ганна Василівна не йде, а пише: голова високо, плечі розправлені, гулька акуратно зачесана і губи підмальовані, хоч їй, панянки, на хвилиночку шістдесят п’ять!
Її ровесниці, замотані та підперезані в хустки тальки хитають головами:
– А чого б не «писати», коли за все життя ні підбігла, ні впріла? В селі жити і господарки не мати? Як то бідний Роман з нею вік прожив?
А Ганна добре знає, що шепчуть їй за спиною, але що її те обходить? Попробуйте ви прожити так життя? а вона прожила і вас може навчити.
Працювала Ганна бухгалтеркою в колгоспі і скільки тої роботи, як вона має поважно виглядати? Так, щоб їй у слід колгоспні баби не кричали:
– Ганько, коли буде тая зарплата?
А смиренно запитували:
– Ганно Василівно, ви ж мені дорахуєте той трудодень і лікарняний?, – та простягають чи курку чи банку смальцю.
Отак треба вміти!
Мала Ганна й доброго чоловіка, який не заставляв спочатку жінку працювати на городі, бо її білі ніжні руки зводили його з розуму, а далі вже й сама Ганна вперлася:
– Ромчику, у тебе добра зарплата і у мене. Нащо мені гибіти на городі, коли в колгоспі все є, лиш плати гроші і то не завжди, – вона ніжно усміхалася і чоловік млів від того, яка у нього мудра дружина.
Та й готувала Ганна смачно на чужих курях та м’ясі, тому нічого поганого в тому Роман не бачив, навпаки, гордився перед іншими чоловіками:
– Моя Ганя хоч і старша за твою, Миколо, дружину, але виглядає набагато молодшою. Я хочу жити з запашною квіткою, а не змореним будяком.
Чоловіки лиш заздрісно кивали головами, бо була Ганна завжди гарно вбрана та зачесана, її біла шкіра та чорні брови багатьом снилися вночі.
Але далі сталося непередбачуване: колгосп розпався і зникли повага з курми, зарплатню Роману теж урізали і замість грошових папірців він приносив цукор з мукою та туалетним папером.
Саме в цей час і стався в родині розлад, бо Ганна не планувала пристосовуватися до обставин та сіяти городи:
– Що ти за чоловік, що не можеш свою жінку та дітей забезпечити?, – говорила вона чоловікові, – Чи ти один такий на світі? Он Семен поїхав ліс валити і такі гроші привозить, що й дівати не має куди.
Поїхав Роман на роботу, а Ганна залишилася вдома і сказати по-правді, пропала б, якби не працьовита сусідка, яка погодилася за невелику плату обробити їй город.
Отак вперше за десять років шлюбу Ганна стала повноправною сільською ґаздинею.
Не було Романа десь рік і, коли він нарешті приїхав з добрими грошима, відчула Ганна неладне. Не бачила вона ні довгого волосся на його жакеті, ні стійкого запаху чужих парфумів, ні червоної помади на його сорочці. Але вона чула чужу жінку в його погляді на неї, в його дотику, в його голосі.
І от гонорова та поважна Ганна прийняла для себе єдине правильне рішення – мовчати і усміхатися.
Вона готувала чоловікові пельмені та бульйони, смажила деруни та крутила голубці. Вона жодного разу не дорікнула чоловікові за його прохолодність, а просто вся світилася від того, що він вдома.
Витративши половину з заробленого на наїдки для Романа, вона таки його втримала при собі.
Він поїхав знову. А Ганна сіла на дієту з картоплі та картоплі, виділяючи дітям більш смачні та поживні харчі.
Ганна зберегла родину і зберегла свою поважну ходу та приємний вигляд, але якщо дуже сильно придивитися, то можна було побачити, що за білою шкірою криється жаль, на чолі залягли глибокі зморшки від переживань, а тонкі руки видавали непритаманну їй худобу.
Вона радо ділиться з охочими її послухати жінками, як правильно втримати чоловіка для себе і батька для своїх дітей. Проте, декому це видається недоречним, бо так виходить, що тобі сміються в обличчя, а ти мило усміхаєшся у відповідь.
– Ви просто біди не знаєте, – каже поважно Ганна й йде геть.
– Я краще ще тридцять соток городу посаджу, ніж я буду отак перед чоловіком хамелеонити, – каже якась жінка і всі розходяться.
А ви що думаєте? Краще мовчати при законному чоловікові чи показувати характер без нього?
Фото Ярослава Романюка.
