Наша наймолодша донька Ганнуся була пізньою дитиною в нашій родині, тому купалася в любові і ласці не тільки мами й тата, але й старшого брата-студента і двох сестер-близнят. Бабусі й дідусі жили далеко, але внучку теж балували дорогими подарунками і ні в чому не відмовляли.
Коли донька підросла, то охоче гралася з нашими онуками від сина Сергія та дочок Олександри й Вікторії, мріяла стати вчителькою або вихователькою. Малеча також дуже любила її, кликала Нусею, не задумуючись, що Ганна – їхня тітка, та й вона не задумувалась про свій статус, була для них подружкою.
Не дивно, що весела й товариська дівчина була душею компанії юнаків і дівчат, що хлопці крутилися біля неї, як бджоли коло меду. Та їхня надмірна увага не торкалася серця моєї дочки. Тож я була спокійна: довчиться, влаштується на роботу, краще пізнає життя, бо занадто вже вона наївна, щира й довірлива.
Та зарано я заспокоїлася. А то вже до доброго звикла: зі старшими в нас було все легко й гладко, тож надіялася, що з наймолодшою ніколи не буде клопоту й проблем, коли помітила, що моя Аня закохалася. Вона приходила з пар невесела й задумана, відмовлялася від вечері, стала замкнута й мовчазна. Та мені вдалося розговорити її.
– Та все добре, матусю. На студентській дискотеці я познайомилася з Олексієм. Ми гуляли з ним у парку, кілька разів він запрошував мене в кав’ярню. Ми говорили на різні теми, але про себе не розповідали нічого, знали тільки, що навчаємося в одному виші, на одному факультеті, і він уже аспірант. А недавно запитав мене про мою сім’ю. Коли почув, що я четверта в родині, усміхнувся й здивувався, що в наш час ще є сім’ї, де є більше однієї дитини та ще й наспівав куплет із пісні:
А я в батька один син, один син,
Погуляю хоч би з ким.
– Мені стало ніяково й образливо від такої його реакції. Та наступного дня ми помирилися. А сьогодні я випадково дізналася, що з нашим деканом Олексій не однофамілець, він його син. От навіщо він приховував?Але, головне, чому він хизується, що один син у родині. Та й батьком, звичайно, пишається, що досяг такої посади. А я для нього просто «погуляти хоч би з ким»?
Ну що я могла порадити? Переважно молоді люди вибирають супутників життя зі свого кола, бо на їхньому шляху стають батьки, які «краще знають», що потрібно дорослим дітям.
– Слухай своє серце, доню. Тут я тобі не порадниця. Єдине, що все-таки попрошу: не спіши з висновками.
Я помітила, що Аня перестала спілкуватися з Лесем, спочатку не відповідала на дзвінки, потім заблокувала номер. Що ж, їй видніше, подумалось мені. Аж якось у надвечір’я несподіваний дзвінок у двері.
– Добрий вечір. Я – Олексій, хлопець вашої доньки. Чи дозволите запросити Аню на прогулянку?
– Вітаю, юначе. Краще самі запитайте в Ані.
Думаю, хай зайде, подивиться, як живемо, якщо, крім нашої доньки його ще й квартира цікавить.
Ганнуся тоді пішла з Олексієм погуляти. А далі вони все частіше зустрічалися, все пізніше донька поверталася, доки я не звернула увагу:
– Дочко, ти про навчання не забувай, бо я не дозволю тобі вечорами пропадати, щоб ти не мала потім проблем.
І, справді, Ганнуся мене послухалася: сидить вечорами вдома, знову якась дивна, відмовляється їсти. Знову посварилися? Якби ж то. Закохані сваряться – потім краще миряться. А тут сюрприз: моя наймолодша – при надії. Справді, таке життя. Не завжди мед ще й ложками. Треба ж і гіркоту полину спробувати. А що ж тато її дитини? Ще не знає? Отакої. То скажи йому, що стане батьком. І це без варіантів.
Ганнуся сказала Олексію, що носить під серцем його дитину. Він татові, главі сімейства, заявив: «Одружуюся, батьку, бо моя дівчина в цікавому стані». Мама в усьому слухалася чоловіка, тож обоє твердили: «Ні й ні. Ти ще замолодий. А наука? А кар’єра? А власне житло? А якщо твоя дівчина меркантильна, то йди до тестів у прийми й попрощайся з науковою кар’єрою»?
Коли донька все це нам переказала, ми з чоловіком радили їй не тиснути на Олексію, поводитися так, ніби з ним просто знайомі, щоб не мати чого доброго проблеми з деканом, щоб не вплинуло це на її навчання. Хай Олексій вирішує сам або підкоряється волі батька, а з дитиною допоможемо, щоб не переривати навчання.
Ми вже не сподівалися стати з Олексієвою родиною сватами. Хлопця Ганнуся відверто ігнорувала, ображена, що слухає батька, хоч сам повинен брати відповідальність. Коли раніше такий стрункий стан доньки достатньо округлився і став помітним, до нас несподівано завітав пан декан, нібито поцікавитися, як справи в його старанної студентки, які плани на майбутнє. Ми з чоловіком поводилися з гостем холодно й підкреслено ввічливо, щоб не втрачати людської гідності. Але це йому, мабуть, імпонувало більше, бо якби від нас була якась запобігливість, він не став би перший говорити про стосунки наших дітей, які треба узаконити задля майбутнього потомства.
Родичі, які дещо знали про нашу ситуацію, говорили різне: ви не вмієте захищати інтереси вашої доньки, ви мали б присоромити всю ту професорську родину, ви повинні були б скаржитися й вимагати… А як ви вважаєте, чи варто скандалити, коли все можна вирішити без підвищених тонів?
