Вірочка, саме так називали її всі оточуючі, незважаючи на солідний вік. Солідний? У свої шістдесят п’ять вона почувала себе молодою. І завжди на запитання, скільки вам років, із посмішкою відповідала: «Вісімнадцять, а решта стажу». Та й, дивлячись на її мініатюрний стан, важко визначити скільки їй років насправді.

Завжди в русі: зранку зарядка на дитячому майданчику, потім пробіжка по магазинах. Стежила за знижками по всій окрузі. Життя змушує, а може, це для неї певне заняття. З обіду вже ходьба парком. А ввечері дозволяє собі посидіти з подругами на лавці біля під’їзду. У кожному новому дні знаходить те, що дозволяє їй не думати про вічність. Туди вона завжди встигне. Головне для неї зараз – насолодитися всіма принадами на землі. Одне бентежить: з’явився благодійник.

Катаючись велосипедом у парку, випадково наїхала на камінчик і «влетіла» в огорожу. Утрималася, не впала, що вже добре: не почує глузувань гуляючих парком. Один таки знайшовся. Він гадав, що жінка без його допомоги не обійдеться. Підійшов і почав тримати велосипед, щоб вона змогла безболісно звільнити ноги. Зрозуміло, подякувала.

Тільки ось «механічну машину» доведеться тягнути на собі. Благодійник знову ж таки запропонував свою допомогу. Так удвох вони дотягли велосипед до квартири. не змогла запрошувати на чай. Вдома чоловік. Незважаючи на свій вік, Федір інколи починає ревнувати. Подякувала помічнику, запропонувала гроші за допомогу, але той благородно відмовився.

Наступний день – день закупівель. Запасається протягом усього тижня. І ось йде вона з важкими пакетами, зупиняється за кожні сто метрів, щоб «перевести дух». А незнайомець «виріс» перед нею:

– Не годиться жінці такі тяжкості носити, – і намагається взяти у Вірочки ношу. – Дозвольте допомогти вам, тільки до під’їзду донесу, а там, може, все ж ваш чоловік законний спуститися звелить і допомогти дружині.

– Федір й не здогадується, що я набрала всього. Мені пощастило: у трьох магазинах знижки, акції. Довелося “затаритися” на повну, – ніби захищаючи чоловіка, промовила жінка.

Єгор усміхнувся. Йому нічого не потрібно для себе, аби іншим було добре, і вони були щасливі. Отак і став опікуватися Вірочкою. Дуже вже мініатюрною і слабкою йому здалася ця жінка. Чоловік переконаний, що Вірочці потрібна допомога, вона без нього не впорається, не обійдеться.

І, як осінній гриб, щоранку став «виростати» біля під’їзду. Жінка на дитячий майданчик – він поряд, у парк – він услід. Як позбутися, не могла придумати.

Із Федором прожили сорок років душа в душу. А на старості, дивлячись у вікно, як за дружиною увивається якийсь залицяльник, почав влаштовувати сцени. Усі неприємності на порожньому місці.

Їй і самій неприємно все це. Розмови марні, він наче глухий, не хоче її почути. Чоловікові не можна перейматись і так ледь ходить, ліва частина геть не працює. Сина залучати до цієї історії теж – себе не поважати, що вона не в змозі сама себе захистити?

І вигадала: сусідка Галя живе одна, без чоловіка. Ось вже ким треба опікуватись і кому допомагати. І якось увечері на лаві, при чергових посиденьках, натякнула Галині, що на прикметі є людина, яка не проти взяти на себе чоловічі обов’язки по дому.

– Та кому я потрібна, стара руїна, ледве рухаюся, насилу виходжу на подвір’я, – засмучено сказала сусідка.

– Я ж тебе не заміж «сватаю», просто людина приходитиме і допомагатиме, – перебила її Вірочка. На тому й зійшлися.

Тепер уже Віра з ранку сама біля вікна: виглядає благодійника свого. Боже мій, він граблями вирівнює дитячий майданчик, щоб жінці займатися фізичними вправами було приємно. Терпінню її прийшов кінець. Не переодягаючись у халаті, спустилася вниз, обмірковуючи на ходу розмову.

– Єгоре, вибачте, але в нашому дворі є людина, яка наводить лад і стежить за чистотою. Я хочу вас попросити: моїй сусідці потрібна допомога. Вона жінка самотня, нема кому полагодити розетку, вкрутити лампочку, – не зупиняючись, говорила Вірочка.

Чоловік скривив своє обличчя. Це в його плани не входить. Він хотів бути потрібним саме цій жінці. І замість подяки вона його, як футбольний м’яч, відправляє до інших воріт. Сильно засмутився і відчув себе глибоко ображеним.

Залишивши граблі на майданчику, різко повернувся і став віддалятися у бік парку. Вірочка зітхнула з полегшенням.

20,12,2022

Головна картинка ілюстративна.