fbpx

Не хотіла я Вітку за невістку і час показав, що й вона добре попеклася. Знаєте, то спочатку так здається, що нема справедливості чи відплати, але життя показує, що є, головне дочекатися

Любив мій син Вітку та так, що нікого більше не бачив, а моє ж серце чуло, що дівчина ним лише крутить та гроші з нього тягне, але не має щодо нього ніяких планів.

Як приїде мій Василько з роботи, то вона по десять разів попри хату пройде та ще так сміється голосно, щоб він почув, що вона є і вийде гуляти ввечері. А там вона не просто чекає, а ціла ватага дівчат, а мій син те все гостить, лиш би Віту додому провести. Завжди щось в сумці ховав і я знала, що то він для неї подарунки купує і потім віддає.

Але любов її ніяк не міг прихилити. Я його просила на когось іншого увагу звернути, але він казав, що або вона, або ніхто. А я ж знаю, що поки син на роботі, то Віта собі по селу ходить та з іншими гуляє, бо ж нікому нічого не обіцяла. Чи я не знала, що вона з таким старшим хлопцем водиться – знала, але все думала, що син мій знайде собі на роботі кращу, що хтось його зачепить, закохає в себе. Але як він приїжджав, то той їхав і так собі Вітка чергувала хлопців та їх подарунки. Ніколи не відмовлялася, не мала лиця.

Якось Василько поїхав на роботу, а Віта заміж вискочила. Мій син на день не встиг і таке витворяв біля її вікон, що я вже за нього переживала чи він у своєму глузді. Я тоді зрозуміла, що треба дитину рятувати, тому ми його в машину і до далеких родичів в гори відправили, я приставила до нього чоловіка і сказала, що хай його пильнує, як зіницю ока. Отак нам поступово вдалося його вберегти і він в тому гірському селі й оженився.

Знаєте, життя проходить і любов проходить, а як людина тобі лише добра хоче, то й кам’яне сере розтане. Отак його Ганна привела йому на світ троє донечок, то він мав кого любити. Але він ніколи більше до нас не приїжджав. Чи думав, що все згадає і не хотів підводити родину, але лише ми приїздили до них в гості.

А як мені з того було прикро, скільки сліз я пролила, що через хитру дівчину я онучок не бачу та сина. Не раз мені котилися сльози.

А от Вітка спочатку ходила павою. Аж тут виявилася дивовижна річ – її обранець був за неї старший на десять років і наче при грошах, але любив він дуже біленьку. Мати його те все крила, а, коли він почав чудеса показувати, то почала говорити, що то сина зурочили і треба їхати до бабки.

Втікала Віта до матері не раз, спочатку з одною дитиною, а далі й з другою. Возила чоловіка по всіх усюдах аби помогли до розуму його привести. Отак їй життя й минуло без великого кохання, але з великим клопотом.

Де її зараз чоловік – ніхто не знає, та й її саму я не бачу аби кудись виходила, бо вона ніде не працювала лиш біля дітей та городу. Та й попри мої вікна вона старається більше не ходити, голосно регочучи, бо я все пам’ятаю і лиш де побачу, то вона б одразу у мене почула, що я про неї думаю.

Єдине, що її мати крутиться як може аби їй помогти – тримає три корови та все на продаж возить аби доньці грошима помогти. Не бачу я на лиці тієї матері ні усміху, ні спокою за долю своєї доньки та онуків. І то все так шито-крито аби ніхто про них нічого не знав.

Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page