Ранок. Мороз. Понеділок. Перехожі метушаться, поспішають на роботу і навчання. Час біжить. Женя їде в тролейбусі. Цей поспіх його зводив з розуму, йому хотілося сховатися, зупинити час. Контролерка лається і перевіряє квитки.
– Показуємо квитки – гукає вона- звільніть місця пенсіонерам, поважайте оточуючих!
Вона опитала людей, що сиділи на початку транспорту. Потім пішла в кінець.
– Пані, де ваш квиток?
– Немає, – відповідає жінка, в сірій куртці і чорних штанях. Її сильно відрізняв від інших людей яскравий шарф синьо-зеленого кольору.
– Тоді на наступний зупинці ви зійде, – розлютилася кондукторка, вона явно втрачала контроль над своїми емоціями.
– Не можу я зійти зараз, мені потрібно поспішати! Я забула гроші вдома, вибачте, я справді повинна доїхати. Я завжди оплачую проїзд, але сьогодні не можу цього зробити. Якщо у вас є хоч краплина співчуття, дозвольте мені доїхати, прошу.
– Знаю я вас. Вже не перший день працюю. Всі ви так говорите. Так не можна. Якщо ви не зійде на наступній зупинці я буду викликати поліцію, вони то з вами розберуться, – не припиняла вже червона від злості жінка.
– Я ж вам пояснюю я не маю з собою грошей, мені терміново потрібно дістатися до роботи.
Весь цей гамір неймовірно дратував Женю. Він лише хотів спокійно доїхати до школи, відсидіти нудні уроки і зібратися з хлопцями на волейбольний гурток. Після останнього уроку вони залишалися в залі, пропрацьовували прийоми, давно вже хотіли грати на справжньому полі, але в школі, в яку вони ходили не було майже ніякого інвентарю, тільки м’ячі і скакалки. Сітку порвали ще до їхнього приходу, а на нову грошей не виділили. Та вже яка сітка, всій будівлі був потрібний ремонт.
Тоді хлопчик запитав:
– Скільки потрібно заплатити штрафу?
– Цій пані порядку треба навчитися, тобі не варто платити за неї.
В підсумку Женя все ж оплатив проїзд за жінку. Вона була йому дуже вдячна. Коли хлопчик вийшов з тролейбуса, панна побігла за ним, наздогнала і ще раз подякувала. Розповіла, що сталося і чому вона не змогла оплатити проїзд.
Виявляється вона залишила гроші у подруги в магазині, коли вранці прийшла до неї за канцелярією для офісу. Зазвичай вона їздила на машині, але зараз віддала її на СТО, щоб поміняти гуму на зимову.
– Чи є щось, що я можу зробити для тебе? – Спитала дівчина.
Хлопчик дуже вразив її. Не кожен день зустрінеш людину, готову пожертвувати своїми фінансами заради незнайомої, тим більше школяра з не надто багатої сім’ї. Це вона помітила по його старому портфелі і потертому взутті та дірці на рукаві куртки.
– Та ні, я нічого не потребую, вибачте мені треба в школу, скоро почнеться урок. – Швидко сказав Женя і втік.
Вона дивилася як той маленький промінчик щастя віддалявся все далі і далі. Але скільки світла він приніс в цей день.
– Здрастуйте, вибачте за питання, я хочу поцікавитися хто ви? – Запитав незнайомий чоловік в костюмі, дівчина відразу зрозуміла, що це шкільний вчитель. Вона розповіла історію, що трапилася з нею кілька хвилин тому.
– Зрозуміло, Уляно. Так, мій учень такий, він всім допомагає і ніколи нікому не відмовить. Звичайно, іноді діти користуються його добротою, але він щиро вірить в свої принципи.
Поговоривши ще деякий час, Уляна дізналася багато нового про хлопчика, в тому числі і про його любов до спортивного життя. Запитавши наостанок ім’я, прізвище та адресу хлопчика, щоб потім віддячити йому, пішла на роботу, про яку вже забула.
Насправді Уляна була забезпеченою дівчиною. Її батько залишив великий спадок, в подальшому вона вклала його в бізнес. Але була самотня.
Всі хотіли спілкуватися з її грошима, а не з самою дівчиною. Це сильно тиснуло на дівчину. Вона на довгий час відсторонилася від спілкування з “друзями” і вважала за краще займатися роботою. Перестала купувати дорогий одяг і речі. Перестала вдягатися яскраво і ходити на вечірки. Заблокувала телефон і не відповідала на дзвінки.
Цей хлопчик дав їй зрозуміти, що є на світі ще люди гідні щирості. Через кілька днів організувала проект по ремонту школи. Найняла працівників, дизайнерів та інженерів для реабілітації приміщення. Особливу увагу приділила спортивному залу.
Приблизно через два місяці школу було не впізнати. Новий інтер’єр, сучасні прилади, інтерактивні класи. Великий зал. Тепер він став таким же гарним, як професійні стадіони. У школі з’явилися нові гуртки та секції. Шкільна діяльність стала багатогранною.
На цьому Уляна не зупинилася. Вона також подарувала Жені нові кросівки і спортивний костюм для волейболу. Звісно, він не хотів їх брати, але Уляна наполягала, бо, як завжди, поспішала на роботу.
Повернувшись додому, Женя показав батькові свої подарунки. Батько – чесна і порядна людина. Йому було дуже соромно, за те, що в день, коли Женя допоміг Уляні, він насварився на сина. Він думав, що Женя просто так витратив гроші за один день. Тепер він зрозумів, що помилявся. Йому терміново потрібно було познайомитися з цією дівчиною. Вони знайшли її через її подругу. Подругу, у якої Уляна в понеділок залишила гроші.
Батько Жені довго думав, як віддячити щедрій панянці, зрештою купив квіти і зустрів Уляну біля роботи. Вона не сильно зраділа побачивши його, адже подумала, що він черговий мисливець за грошима. Батько Жені представився і все стало на свої місця. Вони вирішили перемістити місце зустрічі в кав’ярню. Згодом вони частіше і частіше спілкувалися, гуляли і прийшли до висновку, що створені одне для одного. Тоді і справили весілля.
Їхнє спільне життя сповнене щастям. Женя поважає і любить Уляну, як свою маму. А вона даруває ласку йому і його батькові. Вона нарешті зустріла своє справжнє кохання і все робить задля щастя сім’ї.
Женя досягнув значних успіхів. Його команда представляла честь школи багато разів. Мрія стати волейболістом все більше і більше набувала реальних барв. А в сім’ї планується поповнення. Всі щасливі та задоволені і вирішили щороку святкувати день допомоги ближньому.
Це традиція досі триває в їхній родині. Не можна залишати людей в біді – це стало улюбленим висловом нової сім’ї.
Фото автора cottonbro: Pexels
