Мені 28 років. За своє життя я наробив багато помилок. Освіта – кухар, служив і в армії на строковій і
за контрактом пізніше.
Все дитинство зазнавав цькyвaння з боку однолітків. Як в середній школі, так і в училищі. Думав, в армії буде легше. Але, як то кажуть, не зрослося. В армії теж терпів погане ставлення з боку товаришів по службі. Коли повернувся з армії, то, як ніби підмінили. Впевненість в собі з’явилася. Або мені це просто здавалося – точно не можу сказати.
Одружився. Потім розлучився. Були фінансові труднощі. В період шлюбу служив за контрактом, потім усунули від служби за бiйку з вищим керівництвом.
Зараз вже 6 років живу з дівчиною. Але я на самому дні. Грошей навіть на проїзд не вистачає. Працюю в майстерні. Іноді вірші пишу, але всі вони якісь важкі виходять.
У 19 років зустрів дівчину, з якою забув про все. Любив. Сильно. Іноді, здається, що досі щось залишилося до неї. Відганяю ці думки від себе. Образив її. Вона вирішила розлучитися. Ось з того моменту мені просто стало наплювати на все, що зі мною відбувається. Aлкoгoль? Давай! І все в такому дусі. Тепер відійшов від усього цього, але щастя в житті немає.
Зараз отримую 6000 гривень. Знаю що «колеги» шепочуться за спиною, маючи мене за своєрідного дурника. Кредити, борги, алiменти. Перебиваюся, позичаю постійно, щоб боргами закрити інші борги, і так по колу. Уже років сім.
Я не намагаюся викликати жалість. Тому що вічно картаю себе сам за те, що це я нічого не роблю. Тепер же у мене просто якась порожнеча і апатія. Мені все байдуже. Мені все одно, що буде зі мною. Мої найголовнішим бажанням залишається бажання закрити всі борги. Прийти додому і подарувати своїй дівчині квіти або яку-небудь прикрасу. Але немає грошей. За фахом я не зможу працювати, була серйозна тpaвма. Тепер не можу довго перебувати на ногах. Була бiйка, я заступився за дівчину, в результаті мене відмолотили компанією. Отямився вже в лiкарні.
Потім два роки були просто тоpтуpами. Три місяці вдома – опеpaція, три місяці вдома – опеpaція. Все тому, що з самого початку неправильно склали пepeлом. Довелося лaмaти повторно. Потім лiкар не зміг зняти пластину.
Я постійно працюю. І постійно намагаюся комусь допомогти. При цьому я бачу жовч і жадібність в людях. Я нeнaвиджу своє життя, свою роботу, ті помилки, які я допустив. Я вже не знаю у що вірити і на що сподіватися. За найскромнішими підрахунками у мене майже 500 000 гривень боргів. І вони не зменшуються.
Я втомився. Але і зробити з собою я нічого не можу. Знаю, як погано буде моїй дівчині, моїй мамі, моєму синові. Так, у мене є син від першого шлюбу. Вони живуть в іншому місті. Ми рідко бачимося. Якщо чесно, то ми не бачимося взагалі. Тому що немає можливості приїхати, та й їхати з порожніми руками до нього немає бажання. Коли виходило – я приїжджав і, не замислюючись, витрачав гроші на сина, їдучи з парою соток в кишені на зворотну дорогу. Але тепер і такого немає. Мені все байдуже. Але я не чекаю якихось подарунків від долі, бо ще з дитинства засвоїв, що такого не буває.
Читайте також: Одного разу дуже позитивну річ сказав вельми мудрий психолог одній дамі, яка гірко перераховувала, чого у неї немає
Якщо чесно, я навіть не стільки за порадою тут, скільки просто висловитися. Я відчуваю себе абсолютно самотнім. Начебто в мене всередині глуха порожнеча. Постійна втома, постійна напруга, постійні думки. Вони мене коли-небудь доконають. Кожен день я прокидаюся і ставлю собі таке питання: «Де взяти грошей?». Я хочу забути таке формулювання! Я просто не знаю, що мені робити. Я просто втратив себе.
Автор: Микола
За матеріалами.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
