Мені тридцять п’ять років, одружена, виховуємо сина. Нещодавно я вийшла із декрету. Усього нам із чоловіком довелося домагатися самим, три місяці тому не стало бабусі, яка нам із братом залишила у спадок квартиру та маленьку дачку там, де дідько “добраніч” каже. Від мене тепер всі чекають, щоб я свою половину спадщини віддала братові.
Денис, мій брат, молодший за мене на чотири роки, але в нього з дружиною вже четверо дітей, судячи з усього, там і п’ята не за горами. Побралися вони рано, лише перейшовши на третій курс університету. Я вже жила окремо, а брат із дружиною прийшли жити до мами. Поки брат доучувався, мама тягла молоду сім’ю на собі. Допомоги вимагали і від мене, але я тільки влаштувалася працювати, тому допомагати мені не було з чого, майже вся зарплата йшла на оренду житла.
З чоловіком ми розписалися тихо, грошей на пишну урочистість не було. Мама привітала телефоном, навіть не прийшла на реєстрацію, бо допомагала невістці з дитиною. Мені було прикро, але вдала, що все гаразд. Навіть намагалася собі пояснити цей вчинок. Не можу сказати, що в мене вийшло.
Коли не стало бабусі по материнській лінії, мамі у спадок від бабусі дісталася двокімнатна квартира, яку вона, не роздумуючи, переписала на Дениса. Мені було сказано, що йому важко, у нього діти та дружина, яка втомилася від постійного догляду за тіточками.
Ми з чоловіком не розраховували на цю квартиру, але мене все одно зачепило, що мама так розпорядилася майном. Знову все найкраще братові. Але мамина позиція була незаперечна – братові потрібніше. Ми з чоловіком тоді готували документи на позику. З першим внеском допомогли батьки чоловіка та моя бабуся по батьковій лінії.
Мама, коли дізналася, що мені бабуся дала грошей, зчинила лемент, що бабуся мені грошей дала, а братові ні.
– Так і ти синові квартирку віддала, а дочці дулю з маком. Як захотіла, так і розпорядилася, мої гроші, – совістила тоді маму бабуся.
Мені мама теж вселяла, що я повинна поділитися з братом, бо йому дуже важко живеться. А братові не важко було. Він працював на непильній роботі, де ніяких хвилювань, понаднормових годин та ненормованого графіка. Отримував, правда, небагато, але й тут мама сина підтримувала – здоров’я поберегти треба, та й усіх грошей не заробиш. Брата і його сімейство, що постійно збільшується, підтримувала фінансово і мама, і батьки дружини.
Квартиру на виплату ми взяли , впряглися і почали жити в нових реаліях. Чоловік знайшов прибуткову, але дуже напружену роботу, ми через його відрядження іноді по півроку жили окремо. Але дуже швидко розплатилися за іквартиру, навіть машину купили. Зараз він змінив роботу на спокійнішу, нехай платять менше, зате він проводить час зі мною та сином. Нам вистачає.
Поки ми гарували, брат розширював родину. Коли він повідомив, що вони знову чекають на дитину, здулася навіть мама. Їй було все важче допомагати братові. А він усе так і сидів на своїй маленькій зарплаті, живучи з дружиною та дітьми у двокімнатній квартирі. Ні про яку іншу не могло бути мови, на його зарплату в дванадцять тисяч її ніхто їм просто не дасть, а дружина працювати не встигала.
Коли не стало бабусі по батькові, з’ясувалося, що своє майно вона поділила між мною та братом. Для нас це була непогана підмога, ми збиралися брати ще одну квартиру на виплату, щоб у сина в майбутньому теж було своє житло. Але мама вирішила, що я й так дуже добре живу, а от братові, як і завжди, потрібна допомога.
– Ну що тобі з половини тієї хати? А ось брат продасть обидві квартири та зможе нормально облаштуватись, – переконувала мене мама.
Я твердо сказала, що братові і так вистачить подарунків, своєю спадщиною мама вже розпорядилася, нікого не спитала. Тепер я хочу розпорядитись своєю.
– Що ж ти за самолюбка? У тебе своє житло є, ви з чоловіком працюєте, у вас всього одна дитина, а Денис все життя один працює, у нього четверо дітей і дружина домогосподарка.
Я пояснила мамі, що дружина брата дома не від протягу сидить, брат у процесі бере найактивнішу участь. Він уже дорослий хлопець, який має розуміти, звідки беруться діти, і як дорого їх вирощувати. Якщо за стільки років не зрозумів – його проблеми.
Брат зі мною поки що на рахунок квартири не розмовляв, мабуть, чекає, що мама мене виведе на потрібне рішення. Але максимум, що я можу для них зробити, це відмовитися від частки в дачі, там більше мороки, ніж користі. Нехай займається, але на цьому все. Нехай я вважатимусь самолюбкою, але я чужого не прошу.
Фото ілюстративне.
