Не скажу, що я дуже горджуся своїм вчинком, але для мене головне, що син зберіг родину, а як невістка в таке повірила, то хіба в тому моя вина? Все ж на добре обернулося!

Невістку свою я люблю, знаючи мого сина, то вона найкраще, що з ним могло трапитися. У нас двоє чудових онуків, вона біля них, мов та горлиця в’ється, в квартирі чисто, готує просто чудово. Звичайно, що за ці двадцять років Наталя змінилася, поповніла, втратила ту легкість та безтурботність, але ж то сімейне життя, тут вже вам не жартики, все треба наперед прораховувати і планувати.

Мій Славко змужнів, став таким чоловіком, трохи з сивиною, але це його не псувало. Знала я, що він за жінками головою крутив, але ж я надіялася, що йому стане розуму не зізнаватися Наталці.

Вона прибігла, сама не своя:

– Каже, що любить її, жити без неї не може і думає лише про неї!

– Ну, ну, заспокойся, – гладила я її по плечах, – ми зараз чогось заспокійливого поп’ємо, про все подумаємо…

Дуже довго ми говорили і я таки вмовила її не гарячитися.

– Ти не подавай ніяку заяву, йому треба – хай подає. Почекай, він може одуматися і тоді вернеться.

Вона казала, що його бачити не хоче, але ж то зопалу, в її віці вже не хочеться нічого міняти, тому я на це дуже надіялася.

До сина я зателефонувала і добряче його висповідала:

– Ти думай нарешті головою! Ти думаєш молода жінка від тебе тебе хоче? Вона хоче грошей і безтурботного життя, а ти вуха розвісив.

– Мамо! Неля не така!

– Така! Всі ми хочемо, щоб хтось працював, а ми байдики били і ще й нас обожнювали… Поки молода вона, то ще тим користається, але потім буде вимагати від тебе все більше і більше!

Він мені не вірив, подав на поділ майна, але я тоді з чоловіком вирішила, що допоможу Наталі і онукам. Ми помогли їй викупити Славкову частку і вона залишилася жити в квартирі. Дуже мені дякувала, але вона не знала, що у мене довгострокові плани.

Розумієте, я надіялася, що тій жінці рано чи пізно Славко набридне. Поки у нього є гроші, доти вона його терпітиме, а далі все.

І через пів року так і сталося. Прийшов син змарнілий з порожніми кишенями.

– Мамо, ти була права.

– А ти ще сумнівався?

– Як мені тепер бути? Я так сумую за Наталею і дітьми. Вони ж зі мною не спілкувалися ввесь цей час.

– Сину, у мне є ідея, але мені треба, щоб ти мені підіграв.

Я йому все розказала, а він аж очі округлив:

– Мамо, яка ти підступна!

– Так, сину, тому май це на увазі, коли надумаєш знову головою крутити за іншими.

Я пішла до Наталі і просто бездоганно зіграла свою роль.

– Наталю, треба рятувати Славка! Він сам не свій вернувся додому, то не схоже на звичайний розрив. Думаю, що його чимось принадили, а тепер з нього це все виходить. Я думаю звернутися до відаючої, але не знаю, до кого. Що мені робити?

Наталя мені порадила одну жінку і ми пішли разом. Я розповіла тій історію і та погодилася за тисячу гривень все відробити. Звичайно, що мені аж свербіло тій жінці сказати, що я думаю про її промисел, але ж то було заради родини.

– Бачиш, Наталю, не сам Славко від тебе пішов, то все та так наробила. Зараз його треба виходити, а я вже сили не маю. Поможеш?

Вона погодилася і тут вже Славко каявся, запевняв, що в його серці лише Наталя і вона найкраща серед усіх на світі. Вони помирилися і все у них налагодилося, живуть вже в Наталиній квартирі і я сподіваюся, що цей чинник сина буде витвережувати.

Але сама я от про що думаю – якби Наталя в ці речі не вірила, то чи вдалося б мені це все провернути? Як ви гадаєте – це все махання руками працює чи люди отак вміло заробляють?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page