Зоя дякувала Богу, що її п’ятирічна донечка Оленка здорова. Столичні офтальмологи запевнили молоду маму, що підстав для хвилювання немає. А ще в неї з’явилася нова подруга Катя, в якої вона з дитиною заночувала й встигла вже її полюбити. Виявляється, в них однакові погляди на життя та спільні інтереси.
Щоправда, Катерина призналася, що мріє вийти заміж за чоловіка самодостатнього й забезпеченого, а Зоя своє особисте життя поставила на паузу, мовляв, піде її доня до школи, а вона, мама, постарається їй дати гарний старт у навчанні, щоб дівчинка зразу зарекомендувала себе успішною ученицею, а потім подумає і про себе.
Одне бентежило Зою: раніше вона спілкувалася зі своїм віртуальним другом Костянтином і відкинула його пропозицію вийти за нього заміж, а вчора попросила свого єдиного столичного знайомого про допомогу, бо й квитків на поїзд уже не було, й ціни в готелях високі, й до нього їхати була категорично проти.
А в Костянтина, виявляється, є сестра-близнючка, яка про них із Костянтином усе знає. Це вона, за дорученням брата, згодилася зустріти її з дитиною на вокзалі, щоб вони з Оленкою в неї переночували. Катя вмовила Зою ще на день-два залишитися в Києві, мовляв, якраз вихідні, куди спішити, побачишся, нарешті, з Костянтином наживо, може, зміниться твоє рішення щодо нього, бо вона, Катя, саме про таку родичку мріє.
Вранці Катя сказала, що всього на годинку піде в магазин купити продуктів, Зоя тим часом хай зварить кашу Оленці, а потім вони вдвох спечуть Костин улюблений пиріг і запросять його на каву, бо сам він прийти не наважиться, так як Зоя не хотіла з ним зустрічатися. Не відала Зоя, що Катя поспішить спочатку до брата вибачитися за свою авантюру й просити не видавати її перед гостею. Із ввічливості і вдячності Каті Зоя змусила себе погодитися. Як би ж вона знала, що за кілька хвилин її чекає.
Не встигла ще Зоя приготувати для доньки сніданок, як почула дзвінок у двері. Жінка розгубилася: відчиняти чи ні. Не могла Катя так швидко повернутися, а комусь іншому що вона пояснювати буде. Аж тут двері відчинилися.
– Катю, ти ще спиш? – почувся чоловічий голос. – Я торбину картоплі тобі купив.
– Ви хто? – здивовано запитав він.
– Я? Я – Зоя. Ми, ми з вами, Костя.., – схвильовано лепетала вона.
В цей час з кімнати вийшла маленька дівчинка.
– Що-о? – строго перепитав хлопець. – Що в нас із вами?.. Вперше вас бачу. Звідки мене знаєте?
– Ви мені писали, запрошували приїхати…
– Вас обманули чи хтось так невдало пожартував, – резюмував хлопець, – то вас Катя впустила? От наївна.
Зоя не відповіла, а стала поспішно збиратися, щоб якнайскоріше покинути квартиру. А в цей час у квартирі поряд Катя залишилася чекати брата (ключі до квартир були в обох), надіючись, що скоро з’явиться, бо навіть телефон не взяв, очевидно, пішов у магазин за продуктами, бо сьогодні ж субота.
І треба ж такому статися: вони просто розминулися. Костя купив сестрі торбину картоплі й зразу попрямував до її квартири. Коли на дзвінок сестра двері не відчинила, він розімкнув своїм ключем.
Не дочекавшись брата, Катя пішла до себе й застала таку картину: Зоя вже взувала Оленку, а дівчинка пхинькала, що хоче їсти. Катя втішилася, що нагодилася вчасно, й призналася, що це вона від імені Кості переписувалася із Зоєю, перепрошувала її та брата і не хотіла відпускати, доки не заспокояться всі й не помиряться.
Коли молоді люди врешті порозумілися та вже спокійно обідали, прийшов Ігор, сусід, що жив поверхом вище й нерівно дихав, коли бачив Катю. Але ж вона полювала за багатим, і простий інженер не перебував в полі її уваги. Ігор попросив склянку цукру, надіючись долучитися до компанії, але Катерина, відсипавши цукру, випровадила його за двері.
Зоя якраз вклала Оленку поспати після обіду. Катя тільки вмовила гостю залишитися в неї ще на одну ніч, як подзвонив її кавалер і повідомив, що їде до неї. Катерина нічого кращого не придумала, як відіслати Зою до брата, тільки-но Оленка прокинеться, мовляв, вона дотепер старалася для брата, а зараз влаштовуватиме своє особисте життя.
Не встигла Зоя оговтатися, як Костянтин взяв її валізу й попрямував до себе, запевнивши, що дасть їй ключі від окремої кімнати, і хай вона там живе, скільки захоче.
Ввечері Зої зателефонувала колежанка Ніна й засмутила її новиною, що повертається на роботу медсестра, на місці якої майже рік працювала Зоя, хоч та раніше запевняла, що доглядатиме дитину до трьох років, а завідувачка не хоче знов переводити Зою на посаду няні, тож має намір сказати, щоб шукала собі інше місце роботи. Зоя й сама не хотіла вже працювати нянею, але альтернативи не мала. Залишитися без роботи для неї, єдиної годувальниці, було неприпустимо.
Катя запропонувала Зої скористатися послугами її кавалера, адвоката Віталія Приходька, й дала їй його візитку. Зоя зателефонувала, їй призначили час, та на рецепшені сказали, що в них такий не працює. Проконсультував її інший адвокат. Вдома Зоя поділилася з Катею своїми сумнівами щодо її «адвоката».
Фінал у цієї заплутаної історії щасливий. З допомогою Кості та сусіда Ігоря вдалося з’ясувати, що так званий адвокат Приходько ще той ловелас. Катерина була вдячна Зої, що мимоволі не дала їй втрапити в халепу, вона стала пильніше приглядатися до скромного й несміливого Ігоря, Оленка дуже прив’язалася до Кості, а він покохав її маму Зою, і серце жінки згодом розтануло від його уваги.
