«Нарешті ти привів нормальну дівчину, синку, яка я рада». Від цих слів свекрухи у мене аж від душі відлягло, адже сподобатися матері чоловіка дуже важко. Я вже уявляла, що далі попаду в рай на землі. Але не з того боку мені треба було чекати підступу.
Після знайомства з майбутніми свекрами я вся йшла така окрилена, адже попереду весілля, далі діти і старість в затишному котеджі перед каміном, щоб поруч сидів собака або кіт, діти метушилися, прикрашаючи ялинку, а онуки гралися з котиком…
Адже Микола – це мрія мрій, мій колега і дуже перспективний. Дуже багато він крутив голову жінкам, але вибрав мене для життя, бо гуляють з вродливими, а женяться на тих, хто вміє забезпечити затишок і порядних.
Наш випадок це лише підтверджував. Ні, я не якась там сіра миша, звичайна жінка, в міру, а вірніше, по зарплаті, за собою доглядаю, смачно готую і все життя мрію про сімейний затишок. Щоб як у моїй прекрасній фантазії з котеджем, каміном і онуками.
Я хороший спеціаліст, але робота – то ж не усе в житті, правда ж?
Ми одружилися і я все своє тепло і ласку віддавала чоловікові. Дуже раділа, коли він аж закочував очі від задоволення, коли смакував моїми стравами, як тішився, що всюди порядок і він може відпочити, як радів, коли я робила йому масаж, допомагала з роботою, слідкувала за тим аби він чудово виглядав на роботі.
Коли Микола сказав, що я маю звільнитися, бо він хоче бачити мене тільки вдома, то я погодилася і то радо. Думала, що він так мені натякає на дитину. Я була давно готова до цього.
Але йшов час, але дітей у нас не було. Я дуже хвилювалася, тому пройшла всі обстеження і мені сказали, що я абсолютно здорова.
Коли я завела мову про це з чоловіком, то я не сподівалася на таку реакцію.
Чоловік сказав, що у нього все гаразд, а я замість того, щоб придивлятися до нього, маю подивитися на себе, як я виглядаю і чи хоче чоловік до такої жінки приходити.
Мені потім довго прийшлося перепрошувати, догоджати чоловікові, щоб він пробачив мені. Я дуже старалася: робила зачіски, ходила в фітнес-зал, до косметолога, але нічого не змінювалося в нашому житті – я була без дітей, тільки те й робила, що годила чоловікові.
Коли на черговій недільній вечері свекруха спитала, чому ми не даруємо їй онуків, то у мене відібрало мову, бо Микола нічого не сказав, але так глянув на матір, що та все зрозуміла по-своєму.
– Маринко, невже нічого не можна зробити?, – спитала вона мене на наступний день, коли прийшла до мене поговорити, – родина без дітей – не родина.
– Але зі мною все добре, – почала я заїкатися.
– Як добре, коли Коля каже, що ви намагаєтеся, але в тебе нічого не виходить.
– Що?
– Так він мені сказав, що ви намагаєтеся, але вся справа в тобі.
Я була така розгублена, що чоловік таке сказав, що не здогадалася показати свекрусі ту гору довідок, які говорили на мою користь.
Чому мій чоловік на мене наговорює, коли я до нього з усією душею? Я заради нього готова на все, а він… А що він? я стала думати про те, що ж робить він, коли я до нього з усією душею? Нічого.
Він просто приносить зарплату, дає її мені і все. Ні дякую за старання, ні радості, коли він мене бачить.
Я б ще довго так жила, повірте, дуже довго старалася йому вгодити аби у нас була сім’я з дітьми, якби одного разу не почула його розмову з другом. З неї випливало, що він не може мати дітей і радий цьому, бо не хоче аби дружина ні на що відволікалася, окрім нього.
– Ти все продумав, – захоплено вигукнув друг.
– Так, я маю бути завжди на першому місці, а то знаєш, як буває. Жінка те й робить, що біля дитини, як у нашого Віктора, ходить на роботу в тому, що сам випере та попрасує, йому так ніколи підвищення не бачити.
– А як Марина дізнається?
– І що? Куди вона дінеться? Хто її ще заміж візьме?
І в цих словах була відповідь на моє риторичне питання, як же до мене ставиться чоловік.
Ніхто не зрозумів, чому я пішла від нього, мама й досі вважає його найкращим у світі, як і свекруха.
Переконують мене аби я вернулася, бо ж як так можна, як я буду без нього жити. Як мені їм відповісти так, щоб вони зрозуміли? Що підкажете?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
