Не знаю, хто із них трьох вирішив, що то буде хороша ідея. Бачте, я повинна все простити і забути: “Олю, чи підеш ти за куму до нашого синочка”. З таким проханням звернулась до мене сестра стоячи на порозі із хлібом і сіллю. А я б ніколи в житті туди за куму не пішла і все через батька мого племінника.
Ми з моєю сестричкою Полею завжди були не лише сестрами, а й найкращими подругами. Звичайно, ми іноді, як і всі діти мали між собою певні непорозуміння, але то не заважало нам бути найкращими подругами і союзницями в усіх іграх. У міру того, як ми ставали старшими, міцнішала і наша дружба.
Ми з сестрою погодки, а тому ми завжди гуляли з нею в одній компанії. У нас із сестричкою завжди були зовсім різні уподобання і тому ніяких прикростей щодо пари у нас не було.
Коли я почала зустрічатися з Остапом, то одразу ж познайомила його зі своєю сестрою. Ми завжди були з Поліною дуже близькі, а тому мені хотілося, щоб дві мої найближчі людини порозумілися. Мій хлопець і моя сестра швидко знайшли спільну мову, я не помічала нічого “такого” в їхніх стосунках.
Після весілля ми жили у квартирі чоловіка. Поля частенько забігала до нас у гості, а у свій час вона навіть заглядала на посиденьки зі своїм кавалером, за якого я думала, що вона вийде заміж. Однак через деякий час сестра зі своїм молодим чоловіком розбіглася, і вона знову почала ходити до нас у гості сама.
Я спокійно реагувала, коли заставала сестричку вдома. У мене такі візити навіть не викликали жодних підозр. Однак, одного разу я прийшла додому занадто рано і як виявилось, надто тихо. Я й не повірила спершу в те, що мої очі побачили, але то була правда.
— Ти зрозумій, що в них кохання справжнє! – “заспокоювала” мене мама. – Ви з Остапом не були парою ніколи гарною, а от сестричка твоя із ним так і квітне. Ти ще дякую скажеш.
Я винайняла квартиру і намагалась будувати своє життя з нуля. Мама мені періодично дзвонила і ділилась новинами зі щасливого життя моєї сестрички. Вона була при надії і очікувала на сина. З Остапом вони зіграли велике і пишне весілля. Нікого не спинило минуле мого чоловіка, все було так, ніби я в його житті узагалі ніколи не існувала.
А тепер сестричка просить мене бути за куму і охрестити їхнього синочка. Уявляєте цю картину – відкриваю двері а там вони двох на порозі із хлібом сіллю: “Давай забудемо минуле і почнемо все з нуля”.
Але найприкріше, що мене не розуміє мама моя. Вона вперто кличе нас усіх разом на всі сімейні свята і говорить, що минуле не повинно стати між сестрами стіною. Мовляв, ми всі люди дорослі і повинні жити сьогоденням, а не якимись надуманими образами минулого.
А я не хочу нікого пробачати і забувати теж не буду. Я втратила сестру і чоловіка хоч вони обоє і живі. А якщо мама і далі так чинитиме, то й з нею спілкуватись не буду.
Не потрібна мені така “родинна” підтримка. Хіба не так?
11,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
